Збереження і сталий розвиток Карпат

1. Сталість та сталий розвиток 

1.1. Визначення сталого розвитку

Терміни «сталість» та «сталий розвиток» нерозривно пов’язані з еволюцією людства. У давні часи люди займались сільським господарством і були тісно пов’язані з природою. Протягом останніх десятиріч наростаюча деградація довкілля поступово веде до розуміння десятиріч наростаюча деградація довкілля поступово веде до розуміння того, що економічний розвиток має межу, обумовленну екологічним станом планети. Конференція ООН, присвячена проблемам навколишнього середовища, що відбулась в Стокгольмі в 1972 р., стала початком діяльності із захисту довкілля в планетарному масштабі. У 1992 р. Конференція ООН з питань довкілля та розвитку (UNCED) в Ріо-де-Жанейро визначила цілі та пріоритети політики довкілля та розвитку, які треба втілювати в рамках міжнародного співробітництва. Десять років потому (2002 р.) країни-учасники зустрілись в Йоганнесбурзі, щоб оцінити прогрес в питаннях сталого розвитку.

Найбільш розповсюдженим та загальноприйнятим визначенням сталого розвитку залишається визначення з доповіді Світової комісії з питань навколишнього середовища та розвитку (WECD, 1987 р.) – «Наше спільне майбутнє»:

Сталий розвиток – це розвиток, що задовольняє потреби сьогодення і гарантує таку ж можливість майбутнім поколінням.

Таке визначення фокусується на:

 концепції потреб, особливо бідного населення світу, яким потрібно надати найвищий пріоритет.

 концепції обмеження можливостей оточуючого середовища у задоволенні теперішніх і майбутніх потреб.

З вищенаведеного визначення можна зробити висновок, що коли ми говоримо про сталий розвиток, ми не фокусуємось виключно на екологічних питаннях. Сталий розви-

ток сприймається як процес, що гармонійно поєднує використання ресурсів, напрямки інвестування, аспекти технологічного розвитку та інституційні зміни з потребами теперішнього і прийдешніх поколінь.

Декілька експертів (Герракіс та Дефіс, 2004 р., Редкліфт, 1991р.), виходячи з вищенаведеного визначення, ставлять наступні запитання:

• Коли ми говоримо, що сталий розвиток гарантує майбутнім поколінням рівень життя не гірший, ніж теперішній, що ми вкладаємо у слово «гірший» ? Чи можемо ми визначити поняття «достатнього рівня життя» для теперішнього покоління і передбачити довготривалий ефект від обмеження використання природних ресурсів сьогодні?

• Коли ми говоримо про задоволення потреб людей, то ми говоримо про нинішнє чи майбутнє покоління?

• Рівень споживання має залишитись на теперішньому рівні, чи його потрібно зменшувати?

Оскільки перше визначення не відповідає на поставлені запитання, три міжнародні організації IUCN, UNEP та WWF у 1991 році запропонували інший підхід.

Сталий розвиток визначається як:

“... Шлях розвитку, що справді покращує якість життя людей і в той самий час зберігає природне різноманіття планети… Сталий розвиток означає жити гармонійно з іншими людьми та з природою”.

У цьому визначенні акцент зроблено на покращенні якості життя людей та важливості гармонійного співіснування з природою. На Світовій конференції з розвитку сталого туризму, що мала місце у Ланзароті в 1995 р., було прийнято Хартію розвитку сталого туризму. Ось визначення сталого розвитку згідно із Хартією:

Вищенаведене визначення підкреслює потребу зберігати природну та культурну спадщину, і в той же час приділяє увагу раціональному управлінню природними ресурсами.

Джерело: http://www.world-tourism.org/sustainable/doc/Lanz-en.pdf.

1.2. Чотири виміри сталого розвитку

Cталий розвиток має чотири виміри, які тісно пов’язані між собою:

 Соціальний, що показує взаємозв’язок людей, зокрема рівність та повагу до прав інших.

 Економічний, тісно пов’язаний із системами, що забезпечують виживання людини (робота та гроші).

 Екологічний (природний), який фокусується на системах, що підтримують життя планети.

 Політичний (інституційний), що означає демократичне правління і прийняття рішень з питань використання природного та створеного людиною середовища.

Сталий розвиток має деякі характеристики, що відрізняють його від інших форм розвитку, які з’явились протягом останніх десятиліть, такі як класична модель і модель необмеженого розвитку. Головні характеристики сталого розвитку вказані у таблиці.

1.Прямий зв’язок з навколишнім середовищем. Людська діяльність та використання ресурсів не можуть перевищувати можливості екосистеми. Переви-

щення цієї здатності призводить до деградації довкілля. Перебування людської раси на цій планеті можливе лише за умови, що всі наші дії не перевищуватимуть можливості екосистеми.

2.Передбачення майбутніх потреб. Ми маємо моральний обов’язок зберегти для майбутніх поколінь можливість забезпечити власні потреби з ресурсів навколишнього середовища, яке має наше покоління.

3.Збереження та покращення якості життя. Якість життя означає не лише матеріальний, але й соціальний, моральний, духовний аспекти. Тому якість має включати всі ці аспекти.

4.Рівні можливості. Всі адміністративні одиниці та соціальні групи в країні повинні мати рівні права, можливості та обов’язки. Особлива увага повинна приділятись бідним та людям з особливими потребами.

5.Принцип обережності. Якщо існує сумнів з приводу екологічного впливу якихось дій чи проектів із розвитку, то вибір, в першу чергу, має бути на користь захисту довкілля.

6.Потреба співвідносити всі дії з впливом на довкілля. Щоб вирішити серйозні проблеми навколишнього природного середовища, необхідно брати до уваги всі їх аспекти.

Таким чином, досягнення сталості - це складний процес, що включає в себе кооперацію на різних рівнях (національному, науковому, місцевому, рівні ЗМІ та ін.). Кожен з вищенаведених секторів має робити внесок до справжньої «культури сталого розвитку».

Джерела:http//www.unesco.org, http://www.worldtourism.org/, http://www.aocweb.org/, http://www.wupperinst.org/, http://www.environ-develop.ntua.gr/, http://www.gosd.net/.

У 1960-х роках негативний вплив розвитку масового туризму призвів до загальної критики та дискусій щодо розвитку зеленого туризму. Конференція «Тіні зеленого кольору» (Лідсі, Англія, 1990 р.) була присвячена діяльності, що пізніше отримала назву «сталий туризм» . Термін «сталий туризм» вперше був використаний в 1980-х, коли і дослідники, і фахівці туристичної галузі працювали над Брундтланською доповіддю.

Концепція сталого туризму з’явилась у відповідь на дві проблеми: з однієї сторони, потреби розвивати прибутковий туризм, а з іншої, враховувати обмеження щодо наявних природних ресурсів та їх збереження. З початку 1990-х термін «сталий туризм» почав використовуватись частіше. І «Конвенція з питань біологічного різноманіття», і «План дій 21», прийняті в 1992р. на Конференції ООН з питань довкілля та розвитку в Ріо-де-Жанейро, підкреслили необхідність додати туризм до складових міжнародної політики захисту довкілля.

Визначення сталого туризму, розроблене Всесвітньою Туристичною Організацією (ВТО) в 1996р., використовується і в «Довіднику Карпатської Конвенції». Відповідно до цього визначення, сталий туризм це:

«Туристична діяльність, за якої управління всіма ресурсами проходить таким чином, що економічні, соціальні, естетичні потреби задовольняються та зберігається культурна складова, екологічні процеси, біологічне різноманіття та системи підтримки життя».

До того ж, розвиток сталого туризму описується як:

«… процес, який задовольняє потреби сучасних туристів та місцевостей, які їх приймають, і в той же час, зберігає та розвиває можливості для майбутнього» (ВТО, 1996 р.).

За цим визначенням розвиток сталого туризму має задовольняти потреби сьогодення та майбутнього, потреби туристів та приймаючої сторони. Більше того, сталий туризм має слугувати інтересам людей в сфері економіки, соціуму та екології.

На додаток до створення можливостей для зайнятості в місцевій громаді сталий туризм має допомогти зменшити вплив на природну та культурну спадщину та сприяти використанню місцевих продуктів. Як написано в Хартії зі сталого туризму (1995р.):

«Сталий туризм базується на критерії сталості, що означає, що він має бути екологічно нешкідливим в довготривалій перспективі, економічно доцільним та соціально рівним для місцевих громад».

Світовий саміт з питань сталого розвитку, або Саміт Землі, пройшов в Йоганнесбурзі (ПАР) у 2002 році. Висновки Саміту Землі підкреслюють важливість впровадження принципів сталості в розвиток туризму, через те, що туризм вважається одним із найбільш енергомістких секторів економіки. Це призвело до перегляду ВТО (2004 р.) власного визначення цього терміну від 1996р.

Нове визначення:

«Правила та принципи розвитку сталого туризму можна застосовувати до усіх форм туризму та типів місць розміщення, включаючи масовий туризм та інші туристичні продукти. Принципи сталості стосуються екологічних, економічних та соціо-культурних аспектів розвитку туризму. Потрібно збалансувати ці три аспекти для досягнення довготривалої сталості»

Різниця між обома цими визначеннями лежить у виділенні потреби в балансі трьох вимірів туризму: екологічного, соціального та економічного. Більш того, доповнене визначення підкреслює потребу запровадити принципи сталості в усіх формах туризму, не зважаючи на місце перебування туриста чи вид туристичної діяльності. Навіть масовий туризм має право існувати та розвиватись за умови виконання принципів сталості.

Карпатська Конвенція згадує сталий туризм, підкреслюючи переваги, що отримують місцеві жителі від його розвитку. Стаття 9 Карпатської Конвенції звучить так: Сталий туризм.

Сторони вживатимуть заходів для розвитку сталого туризму в Карпатах, що надасть місцевим жителям переваги, виходячи із особливостей природи, ландшафтів та культурної спадщини і, таким чином, покращить співробітництво задля досягнення мети.

Термін «розвиток сталого туризму» використовується деякими організаціями щоб підкреслити, що для досягнення сталості туризм має бути інтегрованим в усі аспекти розвитку і що деякі аспекти туризму можуть і не бути сталими.

У багатьох документах можна знайти визначення сталого туризму та інших термінів. Важливо, щоб існували чіткі межі між цими термінами, щоб різниця між ними була зрозумілою.

Терміни «м’який туризм», «туризм мінімального впливу», «відповідальний туризм», «екологічно свідомий туризм» означають, що вплив туристичної діяльності на місцеву громаду та природу не є шкідливим. Таким чином, тут немає протиріччя, всі терміни описують концепцію сталості, проте кожен має свої особливості.

Однак, поняття «альтернативний туризм» та «сталий туризм» часто використовують як синоніми. Альтернативний туризм протиставляють масовому туризму та його негативним наслідкам. Альтернативним називають туризм, що пов’язаний із соціальними, екологічними та культурними цінностями та дозволяє і гостям, і господарям отримувати позитивні емоції від спілкування та набуття нового досвіду.

Інший термін, що використовується поряд з альтернативним, відповідальним, м’яким туризмом, - це зелений туризм.

Зелений туризм відноситься до типу туризму, що перебуває у тісному зв’язку із фізичним та соціальним оточенням і тяжіє до збереження сталості.

Протягом останніх років було розроблено основні принципи для ідентифікації концепції сталого туризму та способів його впровадження. Таблиця 2.1 наводить типовий приклад. Ця концепція була запропонована Туристичною Радою та Всесвітнім фондом дикої природи (WWF):

Таблиця 2.1: Туристична Рада / Всесвітній фонд дикої природи: десять принципів сталого туризму.

1. Стале використання ресурсів: природних, соціальних та культурних.

2.Скорочення переспоживання та шкідливих викидів: попереджає необхідність витрати великих коштів на усунення шкоди, нанесеної довкіллю та підвищує якість туризму.

3.Збереження розмаїття: розвиток природного, соціального та культурного розмаїття важливий для сталого туризму, оскільки створює базу для туризму взагалі.

4.Урахування туризму в плануванні: туризм, інтегрований у національне та місцеве планування та оцінений з точки зору впливу на екологію, підвищує власні шанси на виживання.

5.Підтримка місцевої економіки: туристична діяльність, що підтримує місцеву економіку та зважає на екологію, не завдасть шкоди оточенню.

6.Залучення місцевих громад: повне залучення місцевих громад в туристичний сектор не тільки позитивно впливає на економіку та довкілля, а й покращує якість туристичних послуг.

7.Консультування зацікавлених сторін та громади: необхідне для попередження та розв’язання потенційно можливих конфліктів інтересів.

8.Підготовка персоналу: залучення місцевого персоналу на всіх етапах туристичної діяльності покращує якість туристичного продукту.

9.Маркетинг туризму: проведений маркетинг, що надає повну інформацію про туристичну сферу, підвищує повагу до природного, соціального та культурного середовищ приймаючих місцевостей та рівень задоволення клієнтів.

10.Проведення досліджень: постійні дослідження, моніторинг галузі важливі для вирішення проблем та покращення ситуації в приймаючих місцевостях і серед клієнтів.

2.4. Чи всі форми туризму можуть бути сталими?

Відповідно до уточненого визначення (ВТО, 2004 р.) сталий туризм має:

1) Оптимально використовувати природні ресурси, які є ключовими для розвитку туризму, підтримуючи основні екологічні процеси та допомагаючи зберегти природну спадщину та біорозмаїття.

2) Поважати соціально-культурну автентичність приймаючих громад, зберігати їх набуту культурну спадщину і традиції.

3) Забезпечити довготривалі економічні явища, що надають соціальноекономічні переваги всім зацікавленим сторонам, наприклад, стабільне працевлаштування, можливості для заробітку грошей, соціальні послуги для приймаючих громад та для подолання бідності.

Можемо зробити висновок, що розвиток сталого туризму фокусується не лише на захисті довкілля та повазі до екосистеми, але враховує економічні, соціальні та культурні особливості кожного регіону. Таким чином, активна участь місцевого населення життєво необхідна для впровадження принципів сталого туризму, незалежно від типу туристичної діяльності. Іншими словами, ми не можемо сказати, що певні види туризму (екотуризм, сільський туризм) є більш сталими, ніж інші (масовий туризм).

Усі форми туризму можуть бути сталими (навіть масовий туризм) за умови, що повага до місцевого населення та природи будуть їх невід’ємною складовою.

Проте, деякі види вважаються відносно більш сталими: екотуризм, туризм у допомогу бідним, відвідування ярмарків, культурний та сільський туризм. Як зазначено у визначенні ВТО, всі види туристичної діяльності, включаючи свята, ділові подорожі, конференції, конгреси, ярмарки, санаторний відпочинок, екстремальний туризм, також мають бути сталими.

Намагаючись підняти екологічну свідомість туристів в Німеччині, Німецька асоціація транспорту та довкіля розробила проект «Новий спосіб відпочинку», який стартував в липні 2003 року.

Цей проект націлений на підняття рівня свідомості німців, пропаганду сталих видів транспорту та залучення до подорожей по країні без автомобіля.

Програма проекту включає:

Постачання інформації щодо можливостей подорожей без автомобіля за допомогою прес-релізів, ЗМІ та виставок. Регіони, задіяні в проекті, мають презентувати свої можливості для такого відпочинку.

Покращення інфраструктури німецьких місць відпочинку з метою полегшення доступу до них без автомобіля.

Розробка веб-сайту проекту.

Викладання принципів сталості в університетах та коледжах, підвищення свідомості молодого покоління.

Джерела:http://www.earthsummit.info, http://www.wisions.net/, http://www.world-tourism.org/, http://www.reiselust-deutschland.de/, http://www.reiselust-bremen.de/, http://www.carpathianconvention.org/, http://www.uneptie.org/, http://www.cenort.org/, http://www.komodonationalpark.org/.

3. Стратегія розвитку сталого туризму

3.1. Мета

До кінця 70-х рр. стратегія розвитку туризму була націлена виключно на приваблення людей до певного місця. Однак цілі поступово змінюються. Деякі країни, особливо ті, що розвиваються, продовжують фокусуватися лише на отриманні прибутку, а інші - планують туристичну діяльність так, аби зменшити негативні соціальні, економічні та екологічні наслідки приросту туристичної галузі.

Деякі з цілей планування туризму:

- сформувати та в подальшому контролювати фізичні форми розвитку;

- зберегти ресурси;

- внести вклад в маркетинг та просування місця відпочинку;

- поєднати туризм з іншими секторами економіки.

Загалом, планування в туризмі потрібне для підвищення користі від туристичної діяльності та зменшення негативних наслідків. Ось деякі з причин необхідності планування у туризмі:

Розвиток туризму має позитивні та негативні наслідки впливу, в основному, на довкілля. Щоб досягти цілей збереження довкілля потрібний чіткий план розвитку. Хоча туризм може призвести до росту економіки, він також спричиняє нерівномірний розподіл ресурсів. За відсутності плану дій можуть з’явитись різні економічні проблеми, або ж просто не буде використаний весь позитивний потенціал.

Щоб дотримуватись принципів сталості, стратегія розвитку туризму має гарантувати, що природні та культурні ресурси буде збережено, а не знищено в процесі експлуатації. Потрібно спланувати такі дії, які б виключали соціально-культурні проблеми та сприяли збереженню культурної спадщини.

Туризм став глобальним явищем лише в 1960-ті. У повоєнні роки туризм розвивався лише в країнах Західної Європи та в Америці. Тому уряди та приватний сектор мають мало досвіду в цій сфері. Програма стратегічного розвитку туризму може допомогти в поширенні цього сектору економіки.

Туризм - міжсекторальний вид діяльності, що задіює сільське господарство, рибну ловлю, виробництво, історичний, природний та рекреаційний аспекти, різні матеріальні ресурси громад, транспорт та іншу інфраструктуру. Таким чином, планування необхідне, щоб упевнитись, що всі ці елементи розвинені та взаємопов’язані, і служать на користь туризму та громаді.

Є чотири методи планування в туризмі:

• за часом (довготривале зростання в туризмі, п’ятирічний або короткотерміновий план);

• за місцем (країна, регіон, місто, місцевість або місце відпочинку);

• за видом туристичної діяльності або формою туризму (в поєднанні з природними ресурсами або іншими секторами економіки);

• за способом інтеграції (залучення туризму до загального процесу планування).

З приводу планування за місцем, то краще починати від загального до локального. Треба створити загальний план, куди включати конкретні плани розвитку місцевостей. План має бути гнучким та оперативно змінюватись залежно від обставин. Проте, план не повинен відходити від цілей, поставлених на початку. Крім того, є суттєва різниця між макро- та мікрорівнями планування. Сьогодні найпопулярніший рівень - це місця відпочинку: готелі, ресторани, санаторії та приватні садиби.

Є п’ять помилок в плануванні туристичної діяльності:

1. Планування туристичної діяльності - це НЕ просування товару на ринок. Навпаки, просування - це лише один з багатьох елементів стратегії розвитку.

2. Туризм - це НЕ ЛИШЕ вид економічної діяльності. Навпаки, він складається з кількох частин, таких як: проживання, харчування, розваги і т.д.

3. Туризм - НЕ безвідходне виробництво. Він може спричиняти забруднення, перенаселення, знищення або перевикористання природних та культурних ресурсів, забруднення води, деградацію землі та інші негативні наслідки.

4. Туризм НЕ ОБОВ’ЯЗКОВО панацея для маленьких міст та сіл. Маленькі міста та села повинні мати особливі місця, цікаві туристам та доступ до туристичних ринків.

5. Туризм НЕ МОЖЕ розвиватись будь-де. У деяких місцях не вистачає природних та культурних ресурсів для реалізації стратегії розвитку туризму. В інших місцях занадто комерціалізована діяльність витіснила автентичність та унікальність. І, наостанок, є місця, де населення не підтримує розвиток туризму.Збереження і сталий розвиток Карпат

Отже, при визначенні стратегії розвитку туризму слід звернути особливу увагу на такі моменти:

1. Стале використання місцевих ресурсів Регулярний моніторинг та класифікація туристичних ресурсів є першими кроками в плануванні. Також важливо оцінити можливості використання цих ресурсів для сталого туризму.

2. Інфраструктура та послуги в регіоні Існуючі підприємства та організації, що розширюють поле туристичного сектору економіки (готелі, агенції, транспортні компанії, інформаційні служби і т.д.)

3. Ширша інфраструктура та послуги в регіоні Це існуючі підприємства та організації в сфері медицини, транспорту, комерції, розваг і т.д. Існуюча інфраструктура на національному рівні також дуже важлива для створення успішного маркетингового плану. Наприклад, транспортна система (аеропорти, залізниці), телекомунікаційна система, система охорони здоров’я і т.д.

4. Маркетинговий план Спеціалізований маркетинговий план регіону, або, за його відсутності, участь у загальному плані країни.

5. Інституційна структура розвитку туризму, та що діє зараз Інвестиції, політика розвитку регіону та екологічна політика, задіяні організації і т.д.

6. Маркетингове дослідження попиту в туризмі Дослідження, що показують існуючі проблеми, попит та пропозицію в регіоні, а також напрямки розвитку на майбутнє.

7. Кадрові ресурси регіону Кадрові ресурси регіону: відсоток економічно активного населення, рівень безробіття, віковий та професійний склад населення, кількість людей, що можуть працювати в туризмі і т.д.

П’ять критеріїв сталості, які мають бути використані для оцінки та постановки цілей у розвитку туризму на національному або регіональному рівнях:

Критерій 1. Диференціація туристичного регіонального продукту. Кожний регіон має структуризувати туристичний продукт так, щоб були використані всі наявні ресурси та особливості місцевості.

Критерій 2. Збільшення економічного впливу туризму на весь регіон.

Критерій 3. Створення рівних умов для участі місцевого населення.

Критерій 4. Урахування екологічних аспектів під час розробки туристичного продукту та його споживання.

Критерій 5. Створення таких умов, які б сприяли виходу на міжнародний ринок. Розробка конкурентоздатного на світовому ринку туристичного продукту.

3.5. Практичний досвід

Нимфайо (Північна Греція)

Нимфайо - це одне зі збережених традиційних поселень в Північній Греції. Воно розташоване на висоті 1350 метрів на схилах гори Вітсі. Протягом 90-х років за ініціативою далекоглядних жителів відновили декілька старих будинків, поклали бруківку, побудували готелі, таким чином оживили село з багатою історичною спадщиною. Всі зусилля були виправдані тим, що у людей з’явилась причина залишатись у селі, для них була робота. Багато жителів долучились до цієї діяльності, в тому числі успішні бізнесмени, чиновники та політики. Село почали рекламувати, взимку воно перетворилось на популярний курорт. Знак на в’їзді попереджає відвідувачів, що тут заборонено пересуватися на автомобілі. Головна площа села оточена традиційними кам’яними будівлями, кожна з яких має власний стиль. За межами села можна покататися на конях, а трохи далі знаходиться Центр захисту бурого ведмедя (площа 4 га). Нимфайо - це єдина місцевість у Північній Греції, що належить до національної спілки «Громади Греції». Розвиток села постійно продовжується, позитивний досвід розповсюджується серед сусідніх муніципалітетів. Саме тому Міністерство розвитку туризму Греції обрало Нимфайо пілотним регіоном для розвитку туризму в малих гірських поселеннях в гірській зоні Греції.

Джерела:www.communities.gov.uk, http://tpcintl.com/, http://design.asu.edu/, http://www.apsa2005.net/, http://www.kathimerini.gr/, http://www.economics.gr/, http://web1.msue.msu.edu/, http://www.e-city.gr/, http://www.holiday.gr/.

4. Показники сталості туризму

4.1. Вступ

Добровільна сертифікація і впровадження еко-лейблів та показників сталості – це невід’ємні елементи сталого туризму. Намагаючись визначити екологічний вплив туризму на місцевому рівні (атмосфера, викиди, природні ресурси і т.д.), декілька країн розробили показники сталості туризму.

Показники - це ознаки складних явищ та систем. Це інформація, що вказує на характеристики систем, чи висвітлює те, що з ними відбувається. Термін «показник» походить від латинського indicare, що означає «показувати, вказувати, робити загальновідомим або оцінювати».

Показинки використовуються для спрощення інформації про складні явища, наприклад, сталий розвиток, щоб полегшити роботу та уможливити кількісну оцінку якогось феномена.

Більшість сучасних досліджень із визначення показників в сталому туризмі було ініційовано ВТО (1998р.).

За інформацією ВТО:

• Показники надають інформацію, що допомагає керівникам приймати правильні рішення.

• Показники необхідні для визначення сталості території, зв’язку між туристичною діяльністю та потенційною можливістю екосистеми витримати її.

• Більшість показників – кількісні.

Показники сталого туризму використовуються щоб повідомити про зміни в ситуації. Так, наприклад, лихоманка є показником хвороби, червона лампочка в машині — низького рівня бензину і тд. Показники можна використовувати для опису наукової чи технологічної системи, для коригування політики, системи прийняття рішень та вимірювання результатів.

Отже, показники сталості використовуються для:

 визначення змін у економіці, соціумі та навколишньому середовищі;

 перевірки успішності політики розвитку та покращення процесу планування;

 допомоги при виборі правильного рішення, визначенні пріоритетності завдань та порівнянні очікуваних результатів.

• Показники раннього попередження (зменшення кількості туристів, які повторно приїжджають)

• Показники стресу системи (якість води, рівень злочинності)

• Вимірювання нинішнього стану туристичного сектора (рівень зайнятості, рівень доходів)

• Вимірювання впливу туризму в біофізичній та соціально-економічній сфері (втрата  старих лісів, втрата робочих місць в туризмі, зниження рівня доходів місцевих громад)

• Вимірювання результативності управлінських рішень (правила прийому гостей, зміна рівня забруднення, більша кількість туристів, що повертаються).

1. Обсяг туризму

- Кількість подорожей, ночей та грошей, витрачених в регіоні;

- Кількість відвідувачів на визначних пам’ятках;

- Щомісячна кількість людей в готелях;

- Кількість транспорту в головних місцях відпочинку;

- Кількість проектів з розвитку туризму, що отримують дозвіл на впровадження;

- Кількість визначних пам’яток та агенцій, що пропонують відпочинок та відкриті цілий рік.

2. Рівень задоволення відвідувачів

- Відсоток задоволених відвідувачів (взагалі та за типами послуг/місць);

- Кількість відвідувачів, що повернулись;

- Кількість отриманих скарг.

3. Якість діяльності туристичних закладів та рівень задоволення

- Щомісячний рівень зайнятості готелів, кількість відвідувачів пам’яток;

- Покращення чи погіршення рівня якості порівняно з минулим роком;

- Кількість робочих місць в туризмі – на повний день, з частковою зайнятістю, на весь рік, сезонна;

- Кількість сертифікованих підприємств;

- Кількість підприємств, що використовують місцевий продукт.

4. Реакція громади

- Відсоток опитаних жителів, які задоволені якістю місцевих туристичних послуг;

- Кількість скарг, пов’язаних з туристичною діяльністю.

5. Вплив на довкілля

- Записи щодо якості повітря та води;

- Рівень забруднення головних місць відпочинку;

- Кількість відвідувачів, що прибувають громадським транспортом;

- Кількість підприємств, що вживають заходів для захисту довкілля, наприклад, здійснюють повторну переробку сміття.

Джерела: http://www.macaulay.ac.uk/ruralsustainability/SummaryofInterviewFindings.pdf, http://ec.europa.eu/economy_finance/publications/publication6614_en.pdf, http:www.iacm.forth.gr/regional/papers/XIOS-englishversion-pdf, http://www.iacm.forth.gr/regional/papers/Asteras-English.pdf, http://www.resourcesaver.org/file/toolmanager/CustomO16C45F61031.pdf, http://www.wristore.com/wristore/enin.html, http://www.iisd.org/pdf/wpg.qoli.pdf, http://nsgl.gso.uri.edu/washu/washuw99003/32-McCool.pdf, http://www.jeremybwilliams.net/SD_CA/index.htm

5. Сільський туризм

5.1. Визначення сільського туризму

● Будь-яку форму туризму, що показує сільське життя, мистецтво, культуру та спадщину сільських громад і допомагає місцевій громаді економічно та соціально, а також поглиблює спілкування між туристами та місцевими жителями, збагачуючи досвід туристів, можна назвати сільським туризмом.

● Сільський туризм - це діяльність, яка відбувається в сільській місцевості. Кожна країна має різні критерії класифікації сільських територій. До того ж, існує велика різниця в розмірах та типах ферм, туристичній інфраструктурі регіонів, що ускладнює прийняття спільних рішень. Крім того, особа, яка займається сільським туризмом, може бути як фермером, так і просто жителем сільської місцевості. Терміни, що описують форми туризму в сільській місцевості:

Агротуризм: хоча цей термін використовується для опису всієї туристичної діяльності в сільській місцевості (наприклад, фестивалі, музеї, ярмарки, інші культурні події), частіше агротуризм означає турпродукти, прямо пов’язані з сільським середовищем: відпочинок на фермі, в садибах або палатках, навчальні візити, домашня їжа, розваги, продаж сільськогосподарських продуктів та ін.

Фермерський туризм: пов’язаний виключно з перебуванням туриста на фермі, де він шукає нового досвіду від фермерської діяльності.

Лісовий туризм: можна відносити до сільського туризму, або ж вважати окремим видом.

Зелений туризм: в деяких країнах термін «зелений туризм» описує саме відпочинок у сільській місцевості, проте головною його особливістю, порівняно з масовим туризмом, є саме екологічна складова.

5.2. Характеристики сільського туризму

Сільський туризм, на відміну від масового, прямо пов’язаний із природним середовищем, сільськогосподарською діяльністю, місцевими продуктами, повсякденним життям громади, традиціями та культурною спадщиною. Таким чином, його вважають альтернативною формою туризму, направленою на підтримку місцевої економіки та сумісною з поняттями сталого розвитку.

Сільський туризм можна розвивати лише в регіонах з багатою природою, архітектурою, культурою та традиціями, там, де люди гостинні, активні, а місцева влада підтримує ідею сільського туризму.

Передумови розвитку сільського туризму наступні:

Наявність ресурсів сільського туризму

Ресурси, що використовуються для розвитку сільського туризму:

● довкілля;

● ландшафт;

● архітектурна спадщина;

● культурна спадщина;

● релігійні обряди та традиції;

● місцеве населення;

● економічна діяльність;

● інфраструктура та послуги.

Визначення сільської місцевості включає географічні, соціологічні та економічні складові. Сільська місцевість відзначається особливим способом використання простору та соціальним життям. Вона характеризується:

- низькою демографічною наповненістю та щільністю забудови, домінуванням природних та сільських ландшафтів;

- економічною активністю – сільське господарство, лісництво та тваринництво;

- спосіб життя характеризується відчуттям належності індивіда до громади, сільської культури та особливим ставленням до довкілля.

Ідея сільського туризму ідеально підходить для малих підприємств у селі. Сільський туристичний бізнес відрізняється від традиційного комерційного туризму. Останній потребує великої кількості кімнат, значних інвестицій і покладається на найману робочу силу. Сільські садиби та пансіонати зазвичай маленькі, сімейні, мають мало кімнат і не потребують великих інвестицій. У будь-якому випадку, сільські підприємства мають залучати місцевих робітників та використовувати свої унікальні особливості.

Основною метою розвитку сільського туризму «знизу догори» є використання потенціалу людських та природних ресурсів в даному регіоні. Місцеві жителі краще знають власні цінності, наявні ресурси та потреби. Таким чином, їм потрібно дати можливість контролювати розвиток власного туристичного продукту.

Концепція сільського туристичного продукту пов’язана з особливостями місцевості, включає її імідж, сприйняття ландшафту та способу життя. Вона має виділяти переваги території і підкреслювати їх з метою покращення іміджу місцевості.

Сільський туристичний продукт складається з кількох місцевих продуктів, послуг та розваг, які пропонуються або індивідуально, або пакетом, та складають повну і відмінну від інших пропозицію.

Сільський туристичний продукт складається з наступних елементів:

 умебльовані кімнати або апартаменти, гостьові будинки, котеджі;

 сімейні ресторани, таверни, кафе;

 спорт та відпочинок: коні, велосипеди;

 майстерні, кулінарні курси, місцеві танці;

 сільськогосподарські продукти: сир, вино, мед та ін.;

 продаж традиційних продуктів та сувенірів;

 відпочинок на природі;

 тренінги по збереженню природи.

Гостьові будинки можуть знаходитись окремо від житла господарів, проте і у такому випадку вони мають зберігати елементи традиційної архітектури. Також господарю рекомендується включати до харчування місцеві продукти та готувати страви за традиційними рецептами.

Важливий компонент туристичної пропозиції - це сільськогосподарські продукти, що можна запропонувати гостям або для харчування під час відпочинку, або на продаж. У будь-якому разі, підприємства мають надавати гостям широкий спектр послуг та високоякісні продукти.

 автоподорожі, тури з гідом, сценічні тури;

 огляд пам’яток;

 пікніки, шопінг, обіди/вечері в ресторанах;

 спа та санаторії;

 спорт, плавання, парусний спорт, піші прогулянки, верхова їзда;

 організовані розваги;

 релаксація, спілкування з природою;

 спостереження дикої природи, відвідування старовинних сільських будинків, музеїв, історичних місць.

5.4 Ринок сільського туризму

Дослідження в Австрії та Німеччині показали, що потенційні клієнти сільського туризму – це молоді та середнього віку люди, з вищою освітою, з великим або середнім рівнем доходу, а також сім’ї з дітьми.

Важливо відмітити, що характеристики сільських туристів відрізняються залежно від форм туризму, якими вони займаються. Так, дослідження показують, що туристи віком 40-59 років дуже зацікавлені у фермерській діяльності. А люди, які полюбляють сільський туризм, в основному проживають у великих містах.

Зазвичай туристи дістаються місця відпочинку на власних авто, а не громадським транспортом чи за допомогою тур-агенств.

Сільський туризм у великій мірі залежить від гостинності господарів, їхнього ставлення до нових гостей і тих, які вже відпочивали у них раніше. Позитивне, ввічливе, відкрите ставлення важливе ще й тому, що туристи завжди повертаються туди, де їм сподобалось, або рекомендують друзям.

Найчастіше люди їдуть у сільську місцевість на 3 дні. Подорожуючи, вони можуть зупинятися в сільських будинках на околицях містечок.

Дослідження показують, що більшість відвідувачів ідуть до «привабливого місця». Привабливість у даному випадку – це природа, творіння людей, культура і традиції.

Потенційні гості хочуть гуляти у лісі, у горах, їздити на конях, відвідувати монастирі, гуральні, де можуть ще й послухати лекцію із виноробства. Трохи менш популярні відвідини етнографічних музеїв та активний спорт.

Дана інформація може допомогти місцевим громадам реалізувати власний потенціал та спланувати кампанію просування турпродукту.

Останнім часом масовий туризм користується все меншим попитом, а от такі форми індивідуального туризму, як сільський туризм, навпаки, стають дедалі більш популярними.

Відмінності сільських регіонів в одній країні говорять про неможливість створення уніфікованої моделі сільського туризму для всіх місць. Кожен регіон має власну мету, пріоритети та засоби досягнення поставлених цілей.

Проте можна все-таки визначити деякі загальні принципи, які потім будуть використані для побудови моделі росту сільського туризму як альтернативної, привабливої і унікальної форми відпочинку.

Ось деякі з них:

 управління та контроль розвитку сільського туризму місцевою громадою, а не «чужими» підприємствами;

 розвиток сільського туризму на базі історії, економічної та соціальної структури, природного середовища;

 створення та просування автентичного та сталого турпродукту;

 широке представництво місцевого населення в сільському туризмі;

 надання гостям можливості приймати участь в повсякденному житті приймаючої сторони.

При впровадженні даних принципів сільський туризм стане суттєвим джерелом прибутку для місцевих жителів.

5.6. Практичний досвід

Історія розвитку сільського туризму в Карпатах, Україна

Можна виділити три основні етапи розвитку сільського зеленого туризму в Карпатському регіоні:

1. «Літниськовий» етап (літнисько – літній сезон) або період зародження сільського туризму (кінець ХІХ – середина ХХ ст.)

2. Етап «приватного сектору» в рекреаційних зонах (1960-1980 рр.)

3. Етап становлення сільського туризму як приватного бізнесу.

Відпочинок у сільській місцевості Галичини та Карпат в кінці ХІХ – середині ХХ ст. називався «літнисько»; селяни надавали житло приїжджим із міст на довгий проміжок часу (кілька тижнів чи місяців). «Літниськовий» етап був першою формою відпочинку, яка розвинулась в Трускавці, Моршині, Любинь Великому, Сваляві, Солотвині, Яремчі. Тут об’єднались декілька форм туризму: відпочинок, оздоровлення, освіта (ознайомлення з місцевою культурою та історією) та активний туризм – піші походи та лижні прогулянки.

З 60-х по 80-і колишні «літниськові» села пережили становлення інфраструктури – санаторіїв, ресторанів в Прикарпатті (Трускавець, Моршин), рекреаційних центрів та лижних комплексів в Карпатах (Сколе, Турка, Яремче, Ворохта) та центрів відпочинку (Яремче, Солотвино). Такі комплекси приваблюють багато людей на відпочинок та лікування, а особливо на активний відпочинок. Це призводило до перевантаження в сезонний період. І тоді селяни почали пропонувати повний пансіон гостям у власних домівках. У 70-і та 80-і роки сільські садиби стали додатковим елементом рекреаційної інфраструктури в Прикарпатті та Карпатах.

Нова стадія розвитку сільського туризму в Україні та власне у Карпатах почалась з ініціативи Спілки сприяння розвитку сільського туризму в Україні та базується на привабленні туристів до природних та культурних пам’яток, сільських традицій і кулінарії. Особливістю розвитку туризму в Карпатах є створення турпродукту із використанням місцевих ресурсів - національної кухні та фестивалів. Терапевтичні сауни з трав’яними чаями, зимові види спорту та катання на санях стають дедалі популярнішими. Збирання ягід та грибів, прогулянки по маршрутах (пішохідні та кінні), навчальний туризм (відвідування майстрів, будинків-музеїв) - дуже популярні у Карпатах.

Кожна область має власну спеціалізацію в агротуристичних продуктах. Деталізовані каталоги агротуристичних продуктів у чотирьох карпатських областях допоможуть обрати найпопулярніший продукт. Для прикладу, в Івано-Франківській, Чернівецькій, Закарпатській областях найцікавіші фестивалі та народні традиції. У Львівській області - «вечорниці» та зимові види спорту.

Розвиток сільського туризму в Греції

Порівняно з іншими європейськими країнами, Греція помітно відстає у розвитку сільського туризму.

Перший етап розвитку – емпіричний, проходив у 60-х роках у прибережних регіонах. Здебільшого це були намагання фермерів та сільського населення запропонувати свою гостинність та пропагувати продукти місцевого виробництва. Ця спроба не принесла результатів через брак підтримки на місцевому та національному рівнях, а також через активний розвиток масового туризму в цих регіонах.

Другий етап розвитку сільського туризму, що характеризувався спробами запровадити спеціальні програми, розпочався у 80-х роках та досяг піку у 90-х. У цей час Європейським союзом фінансово підтримувались ініціативи та програми розвитку гірських регіонів, а саме, створення готелів та пансіонатів. Такі пансіонати здебільшого концентрувались у прибережних зонах або були розкидані по всій країні і не мали жодного зв’язку із сільськогосподарським життям. Більше того, їх зведення відбувалося без жодних маркетингових досліджень. Щодо потреби у сільському туризмі, то у 1980-х роках сільський та інші види альтернативного туризму не були відомі в Греції. Таким чином, не було й попиту на відпочинок у селі.

На початку 80-х рр. ще не будо сильного бажання «повернутись до природи» та «відкрити батьківщину», яке з’явилось лише у кінці 1990-х, після чого і виросла цікавість туристів до сільських місцевостей. Крім того, у Середземноморських країнах домінує приморський туризм, який пропагують турагенції, рекламуючи відпочинок у прибережних, а не внутрішніх регіонах країн.

Сільський туризм Греції має дві форми організації: сімейну та кооперативну.

Щодо структури кооперативів, маємо відзначити, що вони є виключно жіно-

чими і досить добре структурованими. Ініціатива створення жіночих агротуристичних кооперативів належить Секретаріату рівності громадян. Усе почалось у 1983 р. із заснування кооперативу в Петрі, сільському поселенні на острові Лесбос в Егейському морі.

Організатори кооперативу розширили можливості економічної діяльності

на селі, створили робочі місця. У громадян з’явився стимул для підвищення рівня життя на сільських територіях, одночасно зберігаючи культурний та природний спадок.

За допомогою діяльності таких кооперативів жінки змогли збільшити свої прибутки та покращити власну соціальну позицію.

Джерела:http://www.eosp.gr, http://departments.agri.huji.ac.il/, http://www.sustainabletourism.org.uk/,

6. Екотуризм

6.1. Визначення

Термін «екотуризм» з’явився в кінці 90-х рр. та в більшості випадків стосувався туризму в країнах, що розвиваються, де є екосистеми з великим біологічним розмаїттям. Немало часу пішло на визначення явища екотуризму, тому досі існує декілька визначень та концепцій. За визначенням ВТО (2002 р.):

Екотуризм відноситься до сегменту туристичного сектору, де основною мотивацією туристів є спостереження за природою та традиційною культурою.

Це сталий вид туризму.

За вищенаведеним визначенням, екотуризм фокусується на природній та культурній складовій. Більше того, це визначення включає концепцію сталості, гармонію людини та природи.

Інше визначення екотуризму дають Робертс та Холл (2003 р.):

Екотуризм - це подорож природною територією, яка не шкодить довкіллю і покращує економічне становище місцевих жителів.

У деяких країнах термін «екотуризм» використовують замість терміну «сталий туризм», проте не слід їх плутати. Екотуризм - це форма туризму, яка характеризується більшою сталістю, ніж інші. Сталий туризм стосується усіх форм туризму, це більш глобальна концепція.

Екотуризм:

• сприяє захисту довкілля;

• створює передумови розвитку сільських туриторій та/або територій з великим потенціалом для екотуризму;

• сприяє економічному розвитку віддалених регіонів.

Хто виграє від екотуризму?

 Сільські території та їх населення. Екотуризм сприяє економічному відродженню територій без шкоди для природних чи людських ресурсів. Таким чином, він покращує якість життя населення, створює робочі місця та приносить прибуток. Більше того, відвідувачі споживають місцеві продукти, не імпортовані з інших регіонів, і таким чином, рекламують місцеве виробництво.

 Жителі міст. Туристи, які проживають у містах, мають шанс відчути колорит сільського життя, взяти участь у характерних для нього подіях, поспілкуватися з місцевим населенням, насолодитися природою та культурою села.

 Приватні підприємці та малі підприємства. Екотуризм залучає малі підприємства сімейного типу та справляє позитивний соціальний та економічний вплив.

Слід не забувати, що існує тісний зв’язок між підприємництвом, сталістю та розвитком екотуризму. Даний вид діяльності дає можливість для нових підприємств знайти шляхи надавати послуги без шкоди для екосистеми.

6.2. Характеристики екотуризму

Екотуризм має ряд особливостей, що відрізняють його від інших форм відпочинку. На думку Сфакіанакіса (2000 р.), екотуризм має три головні відмінності:

• це засіб активно та повністю дослідити територію, що характеризується унікальними природними та культурними рисами;

• він зберігає баланс між природними екосистемами та культурою місцевих жителів;

• він приносить соціальні та економічні переваги місцевому населенню.

Карамеріс (2002 р.) вважає, що екотуризм має чотири головні характеристики:

• він базується на природних багатствах та розвивається на територіях, які мають багагі природні та культурні ресурси;

• він фокусується на захисті природи;

• він підвищує культурну самоідентифікацію; потребує активної участі місцевої громади та вносить вклад в соціальне, економічне та культурне зростання;

• він потребує екологічної свідомості, поваги всіх залучених до туристичного бізнесу, що передбачає екологічну освіту.

6.3. Екотуристичний продукт

Екотуристичні продукти - це послуги, які базуються на природному середовищі та місцевій громаді регіону. Характер та якість цих послуг прямо залежать від характеру та якості екосистеми та місцевої громади.

Загальною характеристикою екотуристичних продуктів є перевага нематеріальних цінностей. Екотуристи не шукають висококласних готелів з вишуканою їжею, як масові туристи. Їх більше цікавить знайомство з природою, вони бажають вивчати її, набувати досвіду від спілкування з нею, задовольняти свою цікавість та насолоджуватись тим, чого їм не вистачає в місті.

Нижче перераховані приклади екотуристичних продуктів:

• Спілкування з природою.

• Дослідження місцевої флори та фауни.

• Розвиток контактів між екотуристами та місцевими жителями, знайомство із життям громади.

• Участь у різних видах спорту (піший туризм, велосипедний, кінні прогулянки і т.д.)

• Участь у дослідженні природного середовища.

• Збереження екосистеми.

6.4. Ринок екотуризму

Екотуризм є частиною зростаючої ринкової ніші туристичного сектору. На думку Файоса-Сола (1999 р.), це сектор глобальної туристичної сфери, що зростає найшвидше. Отже, визначити обсяг ринку екотуризму – завдання непросте. Причина:

неможливість контролю переміщення екотуристів. Багато екотуристів не реєструються, вони не замовляють готелів, місць у транспорті, не купують тури в агенціях. Деякі екотуристи купують окремі продукти з турпакету (як правило, зворотні квитки), тому потрапляють до категорії масових туристів. Інші поєднують різні форми туризму, тому і потрапляють до інших категорій. У будь-якому випадку, найбільший відсоток екотуристів – внутрішні, які подорожують індивідуально чи з сім’ями, ніде не реєстручись. Також неможливо рзаеєструвати екотуристів, які відвідують заповідні території.

6.5. Екотуристи

Хто такі екотуристи?

Це досить складне запитання, особливо якщо зважити, що немає загальноприйнятого погляду на екотуризм взагалі. Щоб зрозуміти який він, екотурист, спробуємо описати його поведінку.

Як пише Холден (2000 р.), «було б помилкою вважати, що екотурист обов’язково бажає бути екологічно освіченим або справляти мінімальний вплив на довкілля».

Деякі дослідження вказують на те, що екотуристи - це люди похилого віку або пенсіонери, проте серед них є достатньо молодих та людей середнього віку. Як правило, вони мають вищу освіту і є досить заможними, що означає, що вони можуть витрачати достатньо грошей на подорожі.

Декілька авторів спробували категоризувати екотуристів. Наприклад, Сфакіанакіс (2000 р.) зазаначає:

• Екотуристи, які подорожують самі чи з сім’єю по різних місцевостях та відвідують якомога більше місць за подорож.

• Екотуристи, які є членами наукових або шкільних груп, які подорожують з метою дослідження та залишаються в одному місці на довгий проміжок часу.

• Екотуристи, які відвідують заповідні зони.

• Екотуристи, які відвідують екзотичні місця та отримують інтенсивний екотуристичний досвід.

• Екотуристи, які час від часу займаються екотуризмом поряд з іншими видами.

Ліндберг (1991 р.) класифікує екотуристів так:

• Завзяті: науковці або члени освітніх, екозахисних та інших груп.

• Ідейні: люди, які подорожують з чітко визначеною метою, відвідують заповідні місця, намагаються зрозуміти місцеву культуру та природні особливості.

• Звичайні: люди, які відвідують Амазонку, Руандійський парк горил та схожі місця з метою цікаво провести час.

• Перманентні: люди, які, наприклад, виїжджають на природу на один день, щоб урізноманітнити своє дозвілля.

Інша типологія туристів, запропонована Лакеєм (1994 р.), розділяє екотуристів на три категорії:

• «Екотуристи з великої літери», які хочуть подорожувати до нових, невідвідуваних місць. Вони легко сприймають стандарти проживання та харчування місцевих жителів.

• «Екотуристи з маленької літери» (найбільша група), які хочуть отримувати кращі умови проживання, ніж попередня группа.

• «Майже авантюристи» - хочуть з комфортом відвідувати природні місця та не відчувати штучність оточення.

Знання різних типів екотуристів корисне для вивчення компонентів екотуристичного ринку. Таким чином, турагенції можуть приготувати привабливий продукт, зважаючи на принципи сталості.

6.6. Практичний досвід

Розвиток екотуризму в Українських Карпатах

Протягом останніх років в Українських Карпатах особливу увагу приділяють саме розвитку екотуризму. Найпопулярніші напрямки розвитку екотуризму - це освіта, історія, культура, спортивний туризм (піший, річковий, велосипедний, етнографічний). Більшість екотуристичних підприємств знаходяться в національних парках, наприклад, Карпатський, «Синевир», «Сколівські Бескиди», «Ужанський», «Гуцульщина», Вижницький, Галицький та на прилеглих територіях. В Українських Карпатах пропонують специфічні екотуристичні продукти, які характеризують регіон.

Інфраструктура парків різноманітна. Деякі («Синевир», Карпатський), уже готові для прийому відвідувачів, а інші («Сколівські Бескиди», «Ужанський», Галицький) - ще не мають розвиненої інфраструктури. Перша група парків характеризується інтенсивним розселенням туристів, а друга – екстенсивним. Потрібно розвинути шляхи просування туризму, правові засади туристичної діяльності, інфраструктуру, оптимізувати використання та управління територій, підтримати законодавчо сталість розвитку територій. Парки з інтенсивним розселенням туристів мають розвинені туристичні центри та пропонують різні форми відпочинку. Незалежно від типу, всі національні парки потребують стратегій сталого розвитку, включаючи детальні плани дій.

У першій групі парків (Карпатський, «Гуцульщина», «Синевир») необхідно:

• Проводити природозахисні заходи та покращити рівень комфорту рекреаційних центрів.

• Модернізувати рекреаційну та туристичну інфраструктуру, зменшити тиск на довкілля.

• Сприяти розвитку еко- та агротуризму.

• азом з місцевою владою розробити план дій та ввести елементи сталого розвитку.

• Покращувати загальний вигляд поселень, доступ до місць поселення, підтримувати народні промисли та розвиток загальної інфраструктури.

Для другої групи парків (Вижницький, Галицький та «Сколівські Бескиди») потрібно ввести моделі сталого розвитку, які використовуються в європейських країнах. Такі моделі мають бути орієнтовані на збільшення кількості відвідувачів та розвитку інфраструктури для екологічних форм туризму. Потрібно виконати натупні дії: заснувати центри для відвідувачів, центри екологічної освіти, розвинути категорійні туристичні маршрути, тематичні та екологічні маршрути, створити турпродукти, що будуть підкреслювати місцеву культуру та природу, покращити проживання та харчування відвідувачів.

Розвиток екотуризму на озері Преспа, Греція

Озеро Преспа знаходиться в Національному Парку Західної Македонії (Греція), в якому охороняються біля 260 видів птахів. У 1974 р. територія була визнана націаональним парком, а в 1975 р. тут була споруджена біостанція. У 1991р. була заснована міжнародна група біологів, метою яких став захист тварин шляхом сприяння розвитку екотуризму.

Парк існує для того, щоб:

1. Зберегти екологічні цінності та функції біоценозу озера Преспа.

2. Підвищити можливості сталого економічного та соціального розвитку місцевих громад, використовувати природні ресурси на користь місцевої економіки, збереження природи для майбутніх поколінь.

3. Зберегти культурні цінності, такі як: монументи, традиційні поселення та народні промисли.

4. Залучати зацікавлені сторони до процесу прийняття рішень щодо діяльності Парку.

Джерела: http://www.ecotour.gr/, http://nature.berkeley.edu/, http://www.oikodraseis.gr/, http://www.sinclair.org.au/, http://www.spp.gr/, http://www.medwet.org/, http://www.ecotourism.org/, http://www.mtnforum.org/, http://www.birdlife.org/,

7. Принади туризму. Культурна та природна спадщина

Протягом останнього десятиліття світовий та європейські

ринки зазнали багатьох змін. Розвиваються альтернативні фор-

ми туризму. Як зазначає Європейська Комісія, останні марке-

тингові дослідження демонструють підвищений інтерес людей

до відкриття нових екологічних форм туризму. Одним із мето-

дів задоволення потреб та реалізації нових тенденцій є надання

важливої ролі розвитку сталого туризму, що базується на багатій

природній та культурній спадщині.

Мета даного розділу:

1) наголосити на тому факті, що природна і культурна спад-

щина може бути однією з головних принад для відвідувачів;

2) пояснити, як презентувати свою культурну та природну спадщину, щоб досягти

успішного розвитку туризму.

7.1.Що таке природна та культурна спадщина?

Аналізуючи свою природну та культурну спадщину, необхід-

но ідентифікувати специфічні характеристики регіону, що згодом

служитимуть основою для розвитку туризму. В цілому, спадщи-

на регіону включає природне та культурне середовище, природні

явища, культурні традиції та нематеріальні культурні цінності.

Спадщина завжди пов’язана з регіоном і місцевою грома-

дою, та базується на їх історії. Вона має своє походження, пе-

редається з одного покоління в інше та зберігається для майбутніх поколінь. Культурна

спадщина безпосередньо пов’язана з історією регіону та громадою.

Так чи інакше, слід пам’ятати, що сталий туризм починається з особливостей, прита-

манних конкретному регіону та його минулого, а не з запозичених речей, як, наприклад,

штучний тропічний ландшафт в північному регіоні чи лижний парк в регіоні, де ніколи не

буває достатньо природного снігу для катання на лижах.

Спадщина…

“…включає два фактори: фактор приналежності, тобто вона нерозривно

пов’язана з територією і чітко з нею асоціюється; фактор часу, тобто базу-

ється на історії і географії місцевості та була передана принаймні через одне

покоління.”

Європейська Комісія. Індустрія розваг (2002 р.)

7.2. Чому спадщина важлива для туризму?

Природна та культурна спадщина регіону є основною

принадою для туристів, особливо у випадках еко- та аг-

ротуризму, та є важливою складовою інших видів туризму, таких як: рекреаційний та

спортивний туризм. Визначні природні та культурні особливості регіону роблять це місце

особливим та унікальним. Часто бажання туристів подорожувати полягає в тому, щоб по-

бачити щось особливе, незнайоме, чи навіть екзотичне, відкрити щось нове.

Культурна спадщина - це дзеркало людей та країни, в якій вони живуть. Туристи мо-

жуть використовувати це «дзеркало» щоб побачити побут та працю людей, минулу чи су-

часну культуру. Культурна спадщина може використовуватися для поглиблення розуміння

та поваги до різних культур - гостей та господарів.

7.3. Природна та культурна спадщина

Природна спадщина

Природна спадщина складається не тільки з флори та фау-

ни, а також з інших частин природного середовища, наприклад,

неорганічна природа: скелі, геологічні утворення, річки, озера,

гори. Головні компоненти природної спадщини є жива природа,

геологія, гідрологія і природні явища, такі як: клімат, вулканічні та

астрологічні феномени, еволюція та зміни в екосистемах та ін.

Флора:

- є найбільш видимою частиною природної спадщини;

- є найважливішим фактором, що формує ландшафт;

- демонструє складність та взаємозалежність екосистем.

Фауна:

- це всі види дикої природи: ссавці, птахи, комахи, рептилії, риби, зокрема, їх міс-

цеві різновиди;

- забезпечує основу для спеціальних туристичних пропозицій, таких як: спостере-

ження за тваринами, фототури та інші.

Геологічні особливості:

- визначають вигляд та характер ландшафту;

- скелі, печери, оглядові майданчики можуть викликати окремий інтерес у туристів.

Вода:

- водні потоки також формують ландшафт;

- цікавими об’єктами можуть бути: річки, струмки, джерела, водоспади, озера, бо-

лота, льодовики та океани.

Природні явища:

- погода чи особливий клімат;

- виняткові погодні явища, такі як: шторми, регіональні вітри та інші;

- виверження вулканів, льодяниковий ефект;

- астрологічні явища, наприклад, північне сяйво чи спостереження за зірками.

Ці компоненти вносять різноманітності та є вагомими для туризму. Окрім їх ролі як

туристичних принад, кожен компонент може бути використаний у наукових та навчаль-

них цілях.

Природна спадщина…

“…поняття вживається в широкому сенсі й означає не тільки дику природу

та тварин, типових для даної місцевості, але також геологічні особливості та

ландшафти.”

Європейська Комісія (2002 р.)

Культурна спадщина

Культурна спадщина включає всі існуючі культурні

явища, починаючи від матеріальних речей (наприклад:

кам’яні собори, мистецькі твори та вироби ручної роботи),

до нематеріальних явищ суспільного життя, таких як: му-

зика, танці, легенди, обряди.

Нерухомі історичні пам’ятки:

- включають архітектуру, історичні будівлі, сади, парки, інфраструктуру, технологіч-

ні будівлі;

- є невід’ємною частиною туристичного продукту;

- включають також інфраструктуру для різноманітних туристичних заходів: житло,

ресторани, концертні зали, виставки, музеї, презентації, магазини.

Рухомі історичні пам’ятки:

- включають твори мистецтва: картини, скульптури, іко-

ни, вироби ручної роботи, обладнання, сільськогоспо-

дарські та промислові інструменти і машини;

- історичні документи.

Вербальна культура:

- традиції: фестивалі, обряди, костюми, легенди, пове-

дінка та звички.

Музика:

- пісні, інструменти, музичні жанри, поезія;

- танці.

Національна кухня:

- складається з їжі, напоїв, стилю їх приготування та подачі;

- традиційна їжа – це чудовий спосіб відчути особливості місцевої культури.

Твори мистецтва та вироби ручної роботи:

- презентуються туристам через виставки, демонстрацію товарів, майстер-класи та

ярмарки.

Поєднання зазначених елементів і формує культурну спадщину

регіону. Найважливішою характеристикою культурної спадщини є

те, що вона взаємопов’язана з регіоном та його жителями, і пре-

зентує те середовище, з якого походить. Проте часто досить важко

відрізнити, чи культурні явища є місцевими, чи запозиченими.

Культурна спадщина…

“…це те, що передано з минулого та використовується сьогодні суспільством.

Може мати матеріальну форму, таку як споруда чи будівля, проте частіше це

нематеріальні явища: традиції, стиль життя, обряди та інше.”

Європейська Комісія. Індустрія розваг (2002 р.)

Ландшафт

Ландшафт характеризує регіон та його особливості. Це

перш за все частина природної спадщини, оскільки в знач-

ній мірі сформована геологічними, гідрологічними та бо-

танічними особливостями, але все ж під впливом людства.

Його можна розглядати як зв’зуючу ланку між природною

та культурною спадщиною.

Ландшафт справляє враження на відвідувачів. А отже

сприйняття та насолода ландшафтом є невід’ємною частиною туристичного досвіду.

Ландшафт зазвичай не розглядається як окремий предмет інтересу. Окремі його елемен-

ти, наприклад, скелі, геологічні явища, рослинність, ліси чи поля лише в контексті ці-

лісного ландшафту роблять подорож особливою. Багато туристичних заходів пов’язані з

ландшафтом: усі види природного туризму і, відповідно, альпінізм, їзда на велосипедах,

плавання та інше.

7.4.Чому потрібно захищати спадщину?

Природна та культурна спадщина часто стає вразливою

під впливом сучасного способу життя споживачів та гло-

балізації. Крім того, використання спадщини як елементу

турпродукту, особливо неграмотне використання, а також

розвиток інфраструктури, пов’язаної з туризмом, можуть

загрожувати цілосності культурного та природного багат-

ства. Екологічна ситуація, культура та стиль життя громади

може теж змінюватися під впливом відвідувачів.

Недостатність екологічної свідомості як місцевих жителів, так і відвідувачів, їх куль-

турна нечутливість, неправильний менеджмент і нечіткість правових рамок та правомір-

ної діяльності можуть призвести до погіршення ситуації. Тому захист природної та куль-

турної спадщини є необхідним для того, щоб забезпечити розвиток туризму не тільки для

сьогодення, а й для майбутніх поколінь.

7.5.Як захистити спадщину?

Існує декілька засобів захисту спадщини, які не завжди пов’язані з туризмом: напри-

клад екологічні закони збереження природи, програми та освіта, захист пам’яток, про-

грами відновлення культури. Необхідно проводити освітні заходи для підвищення еко-

логічної свідомості та усвідомлення людьми цінності природної та культурної спадщини,

особливо в період активного розвитку туризму на незахищених природних територіях.

7.6.Унікальність

З точки зору отримання досвіду відвідувачами, унікальні природні дива, такі як Великий Каньйон, Ве-

ликий бар’єрний риф чи дика природа Національного Парку Кругера, на перший погляд здаються основними принадами, з якими не можуть конкурувати інші регіони. Але це не означає, що регіон без таких визначних місць не може бути місцем для неймовірного досвіду. Ключ до цього досвіду – інтерпретація. Пояснення та інформування про природні особливості та їх роль в межах екосистеми змінює сприйняття відвідувачів від просто звичайного досвіду до усвідомлення чудес світу природи. Та ж ситуація і з культурною спадщиною – кожен хоче побачити Ейфелеву вежу чи собор Святого Петра, а у порівнянні з ними, маленька церква в селі може здатися нецікавою. Але саме розуміння історії регіону, культури місцевих жителів робить візит захоплюючим: фрески можуть розповісти неймовірні історії, танці можуть продемонструвати силу духу, а традиції та обряди можуть бути напрочуд цікавими! Ось так і формується яскравий, унікальний досвід. 

8.Природна та культурна спадщина як основа туристичного продукту

Як уже зазначалося в першому розділі, туризм залежить від природних та культурних

рис регіону. Дуже важливо відзначити, що природна та культурна спадщина регіону не

формує самостійно туристичний продукт, а є лише його основою. Хоч часто і можна по-

чути «продаж регіону» або «пропозиція природи», але все ж таки, природні та культурні

особливості не є самостійним продуктом.

З іншого боку, використовуючи природні ресурси для туристичних цілей, суспільство

починає розглядати їх як ринкову продукцію.

Коли мова йде про сталий туризм, головною метою тут є не «продати» особливості

регіону і його населення туристам, а надати їм можливість відчути це на власному досвіді

та зберегти у первинному стані.

8.1. Ресурси для туристичного продукту

Другий аспект - економічний. Потреби туристів полягають не тільки в подорожі до

пункту призначення, але й у споживанні багатьох інших супутніх послуг, які пропонують-

ся в регіоні. Тому туризм залежить від економічних ресурсів місцевості. Основна частина

туристичного ланцюга стосується того, що запропоновано в регіоні – житло, їжа та на-

пої, інфраструктура для дозвілля та спорту, послуги гіда, навчання, інформація і т.д. Але

це лише у випадку, якщо регіон самостійно зможе запропонувати такі товари та послуги

туристу.

8.2. Сектори, що пов’язані з туристичним продуктом

Очевидно, що туристична діяльність відбувається завдяки складній мережі виробни-

ків з різних економічних секторів, які взаємозв’язані між собою. Оскільки туристичний

продукт включає багато найменувань, то він пов’язаний не тільки з туристичними під-

приємствами, але й з іншими бізнес-секторами.

Туристичну галузь можна розбити на три сектори:

-туристичний бізнес (туроператри, готелі і т.д.);

- бізнес постачання (пекарні, пральні і т.д.);

- бізнес-ресурси (сільське господарство, лісництво, рибальство і т.д.).

Ці сектори взаємозалежні та взаємодоповнюючі. Частина з них проводить лише ту-

ристичну діяльність, інші ж мають окремі від туризму цілі.

9.Розвиток сталого туристичного продукту

9.1.Основні етапи розвитку туристичного продукту

Першим етапом розвитку туристичного продукту є оцінка потенціалу регі-

ону, який, як ми уже визначили, базується на природній та культурній спадщині.

Мова йде про аналіз існуючої інфраструктури, послуг, оцінку можливостей роз-

витку та розбудови туристичної інфраструктури.

Далі необхідно визначити, який саме туристичний продукт може бути про-

даний і кому.

Продукт не може відповідати потребам та інтересам майбутніх покупців,

якщо про них не буде достатньо знань. Для того, щоб бути успішним на ринку,

потрібно погодити продукт із потребами покупців.

Як тільки потенційні можливості розвитку продукту будуть визначені, а ри-

нок та цільові групи будуть досліджені, починається розробка продукту. Окремі

його елементи необхідно поєднати та створити пакет послуг. Необхідно взя-

ти до уваги усі підприємства та послуги, які можуть доповнити та покращити

пропозицію.

9.2.Сталий туристичний продукт

Ті, хто ставить собі на меті розвивати сталий туризм, мають взяти до уваги, що вони не

повинні керуватися лише бажанням отримати прибуток. Особливо це стосується керів-

ників територій, що охороняються, заповідних зон, урядових інституцій або громадських

організацій, які хочуть брати участь у розвитку туризму.

З іншого боку, туризм може давати прибуток для усієї громади різними шляхами. Окрім

економічної вигоди, туризм може також позитивно впливати на культурний та суспільний

розвиток регіону.

Основний позитивний соціально-економічний вплив туризму полягає у тому, що він

стимулює інвестиції в економіку та інфраструктуру регіону.

Прибуток від туристичної діяльності не тільки покращує економічну ситуацію у ре-

гіоні, але й може сприяти захисту навколишнього середовища. Прямі фінансові внески

у охорону природи відбуваються через збори для заповідних територій; гранти, завдяки

яким туроператори та інші провайдери туризму підтримують охорону природи; податки,

які уряд частково використовує для фінансування захисту навколишнього середовища.

9.3.Основні елементи туризму і сталий розвиток

9.3.1.Транспорт

Найбільш сталим засобом транспорту для подо-

рожі, окрім ходьби пішки та пересування на вело-

сипеді, є автобуси та поїзди.

Найбільш швидкою є подорож літаком, який

потребує в три рази більше енергії, ніж поїзд або

автобус.

Залежно від обставин, може бути запропоновано

використання велосипеда або громадського тран-

спорту.

Житло

Споживання води, електроенергії, користуван-

ня каналізацією, вивіз сміття, використання побу-

тової хімії, сприяння збереженню біорізноманіття,

розвитку суспільства, забезпечення приросту робо-

чих місць – це все аспекти, які необхідно брати до

уваги власникам садиб, готелів, пансіонатів та ін.

Їжа та напої

Найкраще запропонувати місцеву кухню та про-

дукти, вирощені або виготовлені у даному регіоні.

Найбільш вдалий вибір - це екологічно чисті про-

дукти. Використання місцевих продуктів до того ж

зменшує витрати на транспорт для їх завезення. З

економічної точки зору, купівля їжі та напоїв для ту-

ристів у місцевих виробників підтримує регіональ-

ну мережу постачання і місцева економіка отримує

з цього користь, а отже люди отримують прибуток

від туризму.

Відпочинок на повітрі

Відпочинок на природі часто визначається як «еко-

туристичний», «сталий», «екологічний» і т.д. Насправді,

таке сприйняття не є правильним. У багатьох випадках той

факт, що туристична діяльність проводиться у природно-

му середовищі, зовсім не означає, що екосистема не зазнає

негативного впливу. Проте, така діяльність однозначно є

більш екологічною, ніж інші види туризму, які вимагають

значних територій та природних ресурсів, і призводять до

забруднення довкілля.

Для того, щоб забезпечити баланс між вимогами щодо

захисту навколишнього середовища та привабливими ту-

ристичними розвагами, необхідно розробити відповідну процедуру. Якщо територія та

інша інфраструктура буде підтримана в належному стані, негативні впливи на природу

можуть бути зменшені. Єдиний шлях для того, щоб туризм став сталим, - введення певних

обмежень для дуже чутливого навколишнього середовища, особливо якщо мова йде про

шкідливу діяльність.

Те ж стосується і культурної спадщини. Якщо не буде належного контролю за кількіс-

тю туристів, які відвідують історичні місця, вони можуть зазнати шкоди.

9.4. Практичний досвід

Біовідпочинок в Кернтені (Австрія)

РеНатур - це німецький туропера-

тор, який займається прийнятним

та дружнім до навколишнього се-

редовища туризмом. Цільові групи -

сім’ї, молодь та пари. Туристична

програма розрахована на широке коло споживачів і є до-

ступною багатьом. Гасло - «Дружній до навколишнього

середовища відпочинок має бути не дорогим».

РеНатур пропонує свій унікальний турпакет

“Біовідпочинок в Кернтені (Австрія).

Пошук інформації

РеНатур має веб-сторінку, де представлені усі про-

позиції для подорожей.

Клієнт має можливість вибирати між внутрішніми

або закордонними місцями для відпочинку, або ж за те-

матикою подорожі - сімейний, піший туризм, лікуваль-

ний і т.д.

Після того, як турист обрав пропозицію, він отримує

інформацію про культуру, релігію та свята, в’їзні вимоги

та клімат того місця, де він буде відпочивати. Детальна

інформація надсилається одразу після бронювання туру.

Подорож

Клієнт може обрати самостійно шлях подорожі, але

РеНатур порадить варіант, який є найкращим для на-

вколишнього середовища – це буде подорож поїздом або

автобусом. Безкоштовний трансфер з автобусної стан-

ції до місця розміщення включений у пакет послуг.

Житло

Біоготель в Кернтені розташований на відкритому

мальовничому місці, поряд із лісом. Будинок збудований із

екологічних матеріалів. Це можуть бути апартаменти

або одномісні номери.

Їжа

Їжа, яка пропонується в готелі, в основному приго-

товлена з регіональних продуктів, вирощених за правила-

ми органічного землеробства. Харчування можливе про-

тягом усього дня.

Розваги

Для дітей пропонується великий вибір розважальних програм: відвідування

сусідніх фермерських господарств, доїння корів, відпочинок на сіні, дитячі май-

данчики і багато іншого. Можливі також і спортивні розваги - лижі або піші

маршрути по навколишніх територіях. Спектр інших послуг досить широкий:

проведення семінарів, екскурсії у супроводі гіда, збирання грибів, приготування

хліба, ознайомлення з історією краю, оздоровчі заходи, сауна і т.д.

Також можна орендувати автомобіль.

Від’їзд

РеНатур надає можливість кожному клієнту написати свої враження або

додати своє фото на веб-сторінку організації. Також клієнти можуть надсила-

ти свої зауваження та побажання.

10.Потенційний ринок та цільові групи

Туристичний ринок складається з декількох секторів, кожен з яких має свої цільові

групи.

Ринковий сектор…

“…це певний вид туризму, у якому зацікавлений окремий тип туристів, на-

приклад, природний туризм, культурний, оздоровчий та спортивний туризм.

10.1.Цільові групи

Кожен ринковий сектор має свою цільову групу. Крім того, існують ще й різні групи

споживачів, які можна класифікувати за:

1. віком (молодь, сім’ї, люди середнього та похилого віку і т.д.)

2. інтересами (їзда на велосипеді, піший туризм, огляд визначних місць і т.д).

Пропозиції повинні відповідати потребам та бажанням конкретної цільової групи.

Старші люди можуть захотіти подорожувати з більшим комфортом, ніж молодь, яка шу-

кає, у першу чергу, яскравих вражень. Коли мова йде про цільові групи, до уваги повинна

братися ринкова стратегія. Наприклад, якщо основна мета полягає у збільшенні трива-

лості сезону, тоді цільовим групами повинні бути сім’ї, діти або пенсіонери. Але якщо

основна мета полягає у збільшенні кількості гостей, стратегія полягатиме у зацікавленні

більшої кількості пенсіонерів та молоді.

Класифікація туристів, які відвідують захищені території

Категорія Загальна характеристика

Мандрівник

Самостійний, тяжіє до пригод, не потребує особливо-

го комфорту. Часто із середнім та вище середнього рівнем

доходу, проте не прагне витрачати багато грошей.

Піший мандрівник

Подорожує довго, обмежений у витратах, може пере-

бувати у річній відпустці після закінчення університету.

Має певні складнощі з місцевим транспортом та недоро-

гим житлом.

Дослідник

Досвідчений мандрівник, має добре оплачувану про-

фесію. Має більше вимог щодо умов проживання. Прагне

ознайомитись з культурою і природою, отримати багато

корисної інформації.

Масовий

Часто не має туристичного досвіду, віддає перевагу

подорожам у великих групах, високий рівень доходів. По-

требує хороших умов розміщення та зручності у пересу-

ванні. Часто вибирає круїзне плавання.

Турист із звичайними інтересами

Може подорожувати як незалежний турист по марш-

рутах, запропонованих туроператором, і часто віддає пе-

ревагу груповому туру із супроводом. Має обмежений час

для відпочинку. Рівень доходів середній. Цікавиться куль-

турою, любить природу, активний і прагне до пригод. Не

любить подорожей на великі відстані. Потребує хороших

умов, проте може задовольнитись звичайними, якщо від-

починок недовгий.

Турист із особливими інтересами

Відданий своєму хоббі, досить авантюрний, готовий

платити заради задоволення власних потреб. Подорожує

звичайно як незалежний турист або в групах. Може ціка-

витися культурою. Потребує хороших умов та додатко-

вих послуг, наприклад, спорядження для дайвінгу або інше.

Легко переносить незручності та довгі подорожі, якщо

це необхідно для досягнення мети. Може брати активну

участь у різноманітних дослідницьких проектах.

11.Сталий туристичний продукт

Для визначення компонентів сталого туристичного продукту, слід скористатись ін-

формацією, поданою у попередніх розділах. Перший і другий розділи описують важливу

роль природних скарбів та культурної спадщини як основи для розвитку туризму. У роз-

ділі 3 проаналізовано, як саме ці природні та культурні багатства взаємопов’язані, та як

вони вписуються в структуру додаткових послуг. Туристичний ланцюг включає усі види

інфраструктури, такі як: місця розміщення, ресторани, транспорт, магазини та засоби для

розповсюдження інформації про турпродукт - туристична довідка чи веб-сторінка. Оцін-

ка усіх наявних товарів та послуг надасть інформацію про туристичний попит і, таким

чином, допоможе визначити відповідну цільову аудиторію та місце на ринку.

Туристичний продукт…

…це пакет товарів та послуг, доповнений відповідним позиціонуванням на

ринку, включаючи його маркетинг та просування. Розробка та управління тур-

пакетом включає оцінку різних компонентів туру, від приміщень до транспорт-

них послуг та екскурсій, з метою визначення потенційних екологічного, соціаль-

ного та економічного впливів, як позитивних так і негативних.

11.1.Диверсифікація продукту

Як вже неодноразово зазначалося, конкуренція на туристичному ринку висока. Ось

чому важливо створювати продукт, який буде унікальним і неповторним.

Далі розглянемо два варіанти розробки унікального туристичного продукту.

1. Заходи на місцевому рівні

Найкращий спосіб відчути місцеву культуру - це участь у місцевих заходах. Туристи

насолоджуватимуться новим досвідом та незабутніми враженнями, а місцеві жителі отри-

муватимуть доходи.

Насправді привабливими є ті села та громади, що змогли зберегти свої традиції. З ін-

шої сторони, цікавість туристів до культури сільських регіонів може стати стимулом для її

відновлення та збереження місцевими жителями.

Дуже корисним є культурний обмін між місцевими жителями та туристами з інших

країн, вивчення їх традицій та моделі поведінки. До того ж, слід поширювати інформацію

про місцеві свята та визначні події, це приваблює туристів та може вирішити проблему

сезонності, оскільки на цікаву, добре підготовлену подію приїдуть туристи навіть у несе-

зон. Це можуть бути фестивалі та свята, що відбуваються щороку та вже стали частиною

місцевої культури села чи регіону. Слід пам’ятати, що сучасні фестивалі та ярмарки часто

втрачають свій шарм та автентичність через свою комерційну спрямованість. Так можна

легко втратити туристів.

2. Місцеві продукти

Місцеві продукти забезпечують іншу можливість для диверсифікації туристичної про-

позиції. Місцеві продукти – це їжа, напої, вироби ручної роботи, мистецькі твори тощо.

Туристи люблять яскраві сувеніри, які потім будуть нагадувати їм про канікули.

Стосовно їжі та напоїв, туристам особливо подобається те, що сільськогосподарські

продукти зазвичай смачніші та свіжіші, ніж вони купують у місті. До того ж, ці продукти

мають характерні особливості і неможливо знайти в іншому місці щось схоже.

Акцентування уваги на місцевих продуктах стимулює виробників до поглиблення сво-

їх знань та технологій виробництва. Особливо це стосується вина, коньяків, сиру, меду, а

також виготовлення традиційного деряв’яного посуду.

Дуже цікавою для туристів є участь у щоденному житті сільських господарів: випічка

хліба разом з місцевими жінками, збір урожаю, догляд за тваринами тощо.

Отже, оскільки сільський туризм - це діяльність, яка нерозривно пов’язана з людськи-

ми емоціями, переживаннями, почуттями та досвідом, включення місцевих продуктів та

занять до турпропозиції зробить її унікальною.

Національний парк Дієрдаб, Сербія

Місцеві події як принада не тільки для туристів

Старовинні культурні пам’ятки на території Дієрдабського Національного

парку свідчать про довготривалий контакт людини та природи у цій місцевості.

Про це свідчить давня традиція організовувати культурні заходи в парку.

Незважаючи на брак інвестицій у туристичний сектор та загальний розви-

ток території, ряд заходів, пов’язаних із місцевими традиціями, зараз відновлю-

ється. У співпраці з адміністрацією Національного парку, туристичними орга-

нізаціями, місцевими інституціями (спортивними, культурними, мистецькими

та освітніми), щорічно організовується велика кількість заходів, таких як: День

Дунаю, Міжнародний дитячий музичний фестиваль, Пасхальний фольклорний

фестиваль.

Ці традиційні заходи є важливою частиною місцевої культури та ідентифі-

кації регіону.

Одним із найважливіших заходів цього типу є Бука, ри-

бальське змагання, що відбувається влітку в маленькому

селі Текія. Назва змагання походить від давнього місцевого

методу риболовлі. Бука - це спеціальна посудина, зроблена

з дерева чи металу.

За місцевими переказами, солдати, які перебували у

цьому регіоні, використовували такі посудини для їжі.

Після завершення трапези вони мили їх у річці, створюючи

шум, що заманював риб. Одного разу, риба підплила ближ-

че, і солдат її легко зловив. Цей давній спосіб ловлі риби відновили, і тепер орга-

нізовують змагання кожного року. Подія триває два дні, на неї з’їжджаються

рибалки з усієї країни.

У процесі підготовки до змагань, необхідною є співпраця всієї громади, яка

завдяки спільній роботі об‘єднується. Продаж риби туристам підсилює місцеву

економіку. Протягом року адміністрація Національного Парку підтримує сталу

кількість риби у водоймі.

11.2.Ціноутворення

У сталому туризмі тема ціни, як і будь-якому іншому бізнесі, є делікатною. Проблема

полягає у тому, що споживач хоче отримати хороші високоякісні послуги за низькою ці-

ною. Ось чому важливою є обґрунтовані підрахунки. Але те, що здається простим у теорії,

виглядає дещо по-іншому в реальності.

Так, дослідження в Швейцарії показали, що більше, ніж 1/3 власників готелів, вста-

новлюють свої ціни базуючись не на аналізі ситуації, а на власних підрахунках.

Ще ускладнює ситуацію те, що проведено дуже мало досліджень у питанні ціноутво-

рення.

Підрахунок

Метою будь-якої комерційної діяльності є не тільки досягнути беззбитковості, а й

отримати прибуток. Найтиповіший та найлегший спосіб - вирахувати верхню межу шля-

хом додавання до витрат величини прибутку. Однак, такий підрахунок може виявитися

невірним, оскільки не обов’язково ціна відповідатиме ринковій. Конкуренти можуть за-

пропонувати нижчу ціну або ж клієнт не захоче купувати пропозицію за такою ціною.

Тому, формуючи ціну, необхідно враховувати три наступні аспекти:

- витрати: наявність постачальника не можна гарантувати без покриття всіх витрат;

- попит: продукт не будуть купувати, якщо він не буде відповідати попиту;

- конкуренти: пропозиція має бути конкурентною.

Можливість диференціації

На відміну від туристичних операторів місцеві чи регіональні провайдери продають

свої продукти за достатньо низькими цінами. З економічної точки зору, це не завжди най-

вигідніше рішення, оскільки може не забезпечити оптимального використання існуючого

потенціалу. Все ж краще спробувати встановити диференційовані ціни відповідно до:

- особи (діти та дорослі);

- кількості туристів (індивідуальне чи групове резервування);

- пори року (сезон, несезон);

- терміну відпочинку (протягом тижня, на вихідні);

- дати резервування (задовго до приїзду чи перед ним).

11.3. Найпоширеніші помилки при формуванні туристичного продукту

Серед найтиповіших помилок, що трапляються в процесі розробки туристичного про-

дукту, можна виділити:

- Включення до пакету пропозиції послуг, які не можна гарантувати. Типовим при-

кладом є церкви, які анонсуються як дуже привабливі визначні місця регіону, але в них не

можна заходити.

- Дуже щільна програма – занадто багато заходів заплановано на один день. Це може

викликати запізнення, нервування та складе погане враження від продукту. З іншої сторо-

ни, довгі очікування наступного пункту програми (наприклад: тривале очікування входу

до музею, черги), також негативно впливають на настрій туристів. Тут дуже важливими є

хороші знання місцевих послуг, вміння прогнозувати та вирішувати проблемні ситуації.

- Намагання заповнити весь вільний час туристів, у той час як вони можуть просто

захотіти прогулятися вуличками містечка, посидіти в кафе, поспілкуватися з місцевими

людьми та інше.

- Невірно встановлена ціна – більшість туристичних операторів бояться включати ціну

за свої послуги в повній мірі (за розробку продукту та організацію). Це може призвести до

маленького прибутку, або навіть втрат.

12.Теоретичний аналіз якості у туризмі

12.1. Вступ

У багатьох документах Європейського Союзу забезпечення високої якості відпочин-

ку визначається як «безпрограшна» стратегія для гірських сільських районів. Сільські та

особливо гірські райони у всьому світі належать до найважливіших туристичних місць.

Туристів приваблюють природні умови, мальовничі краєвиди та враження, що може за-

пропонувати сільська місцевість. Однак, туризм несе як можливості, так і загрози для са-

мої місцевості.

Незважаючи на доходи від туризму, що стали вагомим джерелом прибутку для бага-

тьох місцевих громад, наплив відвідувачів у ці регіони становить серйозну небезпеку для

унікального та незабрудненого навколишнього середовища. Ось чому науковці, а також

суб’єкти туристичного бізнесу та власники садиб прийшли до висновку, що туризм має

бути сталим та орієнтованим на якість, а його масштаби мають бути обмеженими. Іншими

словами, необхідно вживати усіх заходів, аби природною красою гір могло насолоджува-

тись як сучасне, так і майбутнє покоління.

Якість та сталість сьогодні є головними принципами розвитку туризму, які відобра-

жають тісний взаємозв’язок між навколишнім середовищем, культурою, громадою та су-

часними ринковими потребами і здоровою конкуренцією. Підвищення якості в туризмі є

необхідною умовою для задоволення потреб туристів, підвищення конкурентоспромож-

ності у туристичній індустрії та забезпечення збалансованого та сталого розвитку туризму.

Підтримка якості у туризмі – це найкращий спосіб захистити та покращити економічний

та соціальний стан сільської місцевості, а також стан навколишнього середовища.

Для успішного розвитку туристичного бізнесу потрібно застосовувати глобальний під-

хід, що фокусується на задоволенні потреб туристів та базових принципах сталого розви-

тку. Європейське бачення сталого розвитку та відродження сільських територій - через

розвиток місцевої економіки (продуктів та послуг), а також збереження та захист навко-

лишнього середовища.

12.2. Як визначається якість у туризмі?

Якість – абстрактне та нечітке поняття. Більш того, коли мова йде про послуги, якість

є суб’єктивним критерієм, що вимірюється матеріальними та нематеріальними параме-

трами.

Туристи визначають матеріальні аспекти якості за допомогою відчуттів: зір, слух, смак,

нюх, дотик. Нематеріальні аспекти якості, такі як: ввічливість, гостинність та розуміння,

оцінюються споживачем залежно від вражень (задоволений, пригнічений, розчарований),

що склалися від особистого спілкування під час туристичної подорожі.

Усі вищевказані аспекти ускладнюють завдання визначення якості у туризмі, не кажу-

чи вже про їхні виміри чи контроль. Загальноприйняте визначення якості відсутнє.

Визначення якості

“Здатність підприємства виправдовувати очікування клієнта” (Льюіс та

Бумз, 1983 р.)

“Відповідність стандартам та здатність виправдати / перевищити очіку-

вання споживача” (Рівз та Беднар, 1995 р.)

“Різниця між тим, на що очікував турист та тим, що він реально отримав.”

(Файгенбаум, 1995 р.)

“Відповідність вимогам” (Кросбі, 1984 р.)

“Набір якостей та властивостей, притаманний певному продукту чи послу-

зі, що дає змогу задовольнити потреби споживачів” (Міжнародна організація із

стандартизації, ISO 8402/86)

Всесвітня Туристична Організація (ВТО) керується таким визначенням якості у туриз-

мі – «Результат діяльності, що має на меті задовольнити усі законні потреби у продуктах

та послугах, вимоги та очікування споживача за взаємоприйнятними умовами та ціною,

основними показниками якого є надійність і безпека, гігієна, доступність, прозорість, ав-

тентичність та гармонія туристичної діяльності, що пов’язана з людським фактором та на-

вколишнім середовищем (Комітет з підтримки якості ВТО, 2003 р.).

Коли мова йде про сільський туризм, який вважається сталим за своєю суттю, то при-

рода даного продукту сільського туризму ставить іще більше запитань, пов’язаних із якіс-

тю. Такі ознаки сільського туризму, як віддалене розташування, значна кількість неорга-

нізованих малих приватних підприємств, обмежена кількість ресурсів та часто відсутність

управлінських навичок, а також неоднорідність споживчих очікувань, призводять до по-

дальшої складності у визначенні та забезпеченні якості.

Цілком зрозуміло, що постачальники послуг, менеджери та особи, відповідальні за

планування, не зможуть досягти поставлених цілей, якщо вони не дотримуватимуться

стандартів традиційного туризму, включаючи комфорт та гігієну, а також автентичність

та сільську ідентичність. Сільська ідентичність несе у собі постійне протиріччя: Гроле на-

писав у своїй статті (журнал «Лідер», 1993 р., № 4): «Сільський туризм намагається збалан-

сувати спадок минулого та вимоги сучасності, очікування міських жителів та реальність

сільських місцевостей».

Дехто вважає, що якість у сільському туризмі перш за все полягає у комфорті житла,

красі пейзажів, наявності об’єктів культурної спадщини та наближеності до сільського

життя.

Інші вважають, що якість має бути зосередженою на автентичності сільського райо-

ну та місцевого населення; такі ознаки, як оригінальність та автентичність сільського

середовища,

додають цінності стандартному комфорту оселі.

Якість у сільському туризмі включає у себе все вищесказане. Є чимало вимірів якості,

які у значній мірі залежать від різних вимог відвідувачів. Є певна група туристів, для яких

вимоги до «базової якості» пов’язані з такими факторами, як доступність, інфраструкту-

ра, гігієна, умови проживання, ціна та ін., тобто, ті самі вимоги, що очікуються у будь-

якому виді туризму. Однак, є чимало туристів, чиї вимоги до якості у сільському туризмі

пов’язані, у першу чергу, з унікальністю місцевості - місцевим колоритом, автентичністю

місцевої архітектури, культури та населення. Ці аспекти сільського туризму мають брати-

ся до уваги при визначенні якості.

Також у деяких країнах, де сільський туризм асоціюється швидше з відпочинком, ніж з досві-

дом проживання у сільській оселі, якість має включати в себе безпеку та різноманіття дозвілля.

Загальні фактори якості у сільському туризмі:

- комфорт та гігієна;

- автентичність та сільська ідентичність;

- живописні краєвиди;

- наявність об’єктів культурної спадщини;

- наближеність до сільського життя;

- простота;

- участь місцевого населення;

- унікальність сільської місцевості;

- відсутність великої кількості туристів.

12.3. Роль якості: чи є якість ключовим принципом розвитку туризму?

Визначення якості (послуги) та її властивостей може змінюватись і доповнюватись,

проте всі визнають її важливість для приваблення споживачів, досягнення довгостроко-

вих цілей, ефективності витрат, прибутковості організації. Протягом останніх років усе

більше людей розуміють, що саме якість послуг відіграє вирішальну роль в успішності

підприємства в сучасному конкурентному середовищі. Також було доведено, що запро-

вадження програм із забезпечення якості допоможе підвищити прибутки та покращить

репутацію підприємства, оскільки якість – це також реклама.

У туристичному бізнесі якість стала більш важливою, ніж кількість, як для споживачів,

так і для постачальників послуг. Можна беззаперечно стверджувати, що успіх туристич-

ного бізнесу в значній мірі залежить від якості запропонованих послуг. Власники місць

розміщення мають зрозуміти, що лише повністю задовольняючи вимоги та очікування

споживачів, вони не ризикують зазнати втрат.

Також потрібно усвідомлювати, що коли туристи приїжджають на відпочинок, вони

взаємодіють із постачальниками послуг, а не просто «забирають продукт додому». Одна

єдина ситуація чи невирішена проблема, що розчарувала споживача, може залишити слід

на загальному враженні від наданих йому послуг. Раніше такий одиничний випадок не

мав настільки серйозного значення. Проте сьогодні незадоволені споживачі мають змогу

зробити цю інформацію доступною для інших туристів за допомогою мережі Інтернет.

13. Теоретичне обґрунтування ідей управління якістю

13.1. Інтегроване управління якістю

Концепція інтегрованого управління якістю є особливим підходом, що дозволяє підтримувати та покращувати якість туристичного продукту. Цей підхід використовується Європейською Комісією. Він аналізує найкращі приклади інтегрованого управління якістю у проектах з розвитку туризму.

Принципи інтегрованого управління якістю у значній мірі залежать від залучення та участі громади та сприяють діалогу між потенційними туристами та власниками місць розміщення на місцевому та регіональному рівнях, а також позитивно впливають на сталий економічний та культурний розвиток.

Якість туристичного досвіду досягається за рахунок задоволення соціальних потреб, покращення конкурентоспроможності бізнесу на регіональному та національному рівнях, а також збереження культури та навколишнього природного середовища.

Європейська Комісія рекомендує суб’єктам туризму, що ставлять собі на меті розробку та впровадження якісного підходу до туризму, прийняти та дотримуватись 15 основних принципів інтегрованого управління якістю на всіх етапах планування та розвитку туризму. Ці принципи вказують, як реально можна задовольнити соціальні та культурні потреби, а також потреби навколишнього середовища, і у той же час підвищити конкурентоспроможність регіону як об’єкту туризму.

15 основних принципів інтегрованого управління якістю

Інтеграція: Зацікавлення у якості; управлінські технології мають бути інтегровані в усі аспекти туристичної діяльності.

Автентичність: Туристи шукають та цінують незабутній досвід.

Самобутність: Якість повинна включати в себе специфічні ознаки та колорит туристичного регіону.

Ринкова реальність: Управління якістю повинно базуватись на реалістичній оцінці потенціалу регіону на ринку.

Сталість: Туристи все більше уваги звертають на місця з незабрудненим  оточуючим середовищем. Сільські райони та маленькі громади є чутливими до вторгнення та перенаселення.

Орієнтація на споживача: Управління якістю полягає у співпраці з туристом, розумінні його потреб та визначенні рівня, на якому ці потреби можна задовольнити.

Доступність для кожного: Якість не повинна бути привілеєм обмеженої  кількості туристів – усі мають отримати гарні враження, у тому числі, люди з особливими потребами.

Увага до деталей: Будьте креативними, звертайте увагу на деталі – надавайте вичерпну інформацію, перевіряйте приміщення, пропонуйте додаткові послуги.

Раціоналізація: Декілька хороших ідей краще, ніж багато непримітних.

Партнерство: Якість неможливо забезпечити ізольовано, туристичні  підприємства та громадські групи повинні працювати разом.

Взаємозв’язок: Якість у сільському туризмі залежить та підтримує інші галузі - сільське господарство, ремісництво, транспорт та ін.

Час: Вдосконалення якості займе певний час. Успіх залежить від планування, орієнтованого на сталий розвиток.

Відданість: Ентузіазм та відданість справі є необхідними для досягнення якості. Дуже важливим є те, щоб якомога більше людей громади розділяло цю відданість.

Достовірна інформація: Забезпечення туристів достовірною та оновленою  інформацією є ключовим фактором відповідності очікувань споживачів і реальності, а також гарантією їх задоволення.

Моніторинг: Управління якістю включає моніторинг та оцінку впливу на туристів, туристичні підприємства, навколишнє середовище та місцеву громаду.

Принципи інтегрованого управління дають змогу переконатись, що якість дотримується в усіх аспектах:

 маркетинг та комунікація;

 зустріч гостей та їх інформаційне забезпечення;

 житло;

 місцева продукція;

 розваги та заходи;

 відпочинок на природі;

 навколишнє середовище та інфраструктура.