Таблиця 1.1. 

У курортних зонах дуже поширені В&В cottage і apartments, де невеликі групи туристів (переважно це сім'ї) зупиняються на більш тривалий термін, наприклад, для санаторного чи амбулаторного лікування.

Господарство В&В може бути засноване на наданні послуги проживання гостям в одній і більше кімнатах. Як правило,  число кімнат у середньому не перевищує 2-3 одно - чи двомісних кімнат.

У певних випадках, коли місцевість регулярно залучає значну кількість туристів або ж місто є центром ділової активності, одне господарство В&В може утримувати 5-6 і більше кімнат для гостей. У деяких американських штатах, таких як Міссурі, Каліфорнія, Вашингтон і ін., багато фермерських сімей утримують навіть окремі будинки, спеціально відведені під послуги В&В.

Як правило, проживання в господарстві В&В вигідно відрізняється від проживання у звичайних готелях порівняно помірними цінами, оскільки готелі змушені утримувати персонал, витрачати значні суми на утримання і амортизацію засобів виробництва, рекламу, сплачувати корпоративні податки.

Розділ 2. Європейський досвід організації сільського туризму

2.1. Історія та підходи до організації сільського туризму в країнах Європи

Популяризація відпочинку у селі в усіх країнах Європи має спільне коріння. З одного боку – це очікування туристів, які шукають відпочинку в тиші і спокою поряд з природою, пов’язаного з пізнанням сільського життя і давнього стилю життя; з другого боку – це очікування селян, яким типові сільськогосподарські заняття в господарстві не приносять очікуваних економічних результатів.

Незалежно від ступеню господарського розвитку європейських країн, сільське господарство здавна є найслабшою ланкою економіки держав. Надмірне виробництво м’яса, зміна звичок у харчуванні, забруднення середовища і соціальні зміни села – це головні причини пошуку додаткових джерел прибутків з сільського господарства. Тому здебільшого спільною причиною стало незадоволення рівнем теперішніх прибутків. Очевидно, що у різних країнах ці рівні відрізняються, по-різному дотується сільське господарство, але механізм всюди подібний, що сприяє обміну досвідом господарств різних країн.

В Австрії, Англії, Франції, Німеччині та інших країнах відпочинок у селі існує як постійна туристична пропозиція вже декілька десятків років. Це більше не мода одного сезону, а природне забезпечення туристичної пропозиції. У всіх країнах сільський туризм просувають і рекламують однаково – можна брати за взірець будь-який приклад родинної промоції. У кожній країні є перелік критеріїв, якими повинні бути місця для проживання туристів у селі. Відпочинок на фермах дає можливість зайняти родини, які надають туристичні послуги, і значно оживляють навколишні суб’єкти господарювання шляхом обслуговування гостей, що приїжджають у село. Все частіше місцева влада бачить вигоди від такої діяльності і допомагає розвитку сільського туризму на своїй території.

У деяких країнах сільський туризм і агротуризм розглядаються практично як синоніми в рамках одного напрямку туристичної індустрії, наприклад, Turismo Rural у  Іспанії або Аgrotourism на Кіпрі. В інших країнах поєднання сільського й екологічного туризму закладено в один тип пакету турпослуг (наприклад, в Італії цей напрямок названо "Природа і здоров'я").

З іншого боку, у багатьох країнах у пакет продукту сільського туризму включаються "неекологічні" види дозвілля. Формально, якщо пакет  послуг сільського туризму включає полювання, риболовлю і навіть ловлю метеликів, то його не можна відносити до екологічного туризму. Однак Угорщина і Польща  успішно практикують саме таке поєднання проживання в сільській місцевості (сільський туризм) з полюванням і риболовлею. При орієнтації на в'їздний (іноземний) туризм такий пакет послуг дає значний економічний ефект. Якщо подивитися на цей ринок з такої точки зору, то тільки в США, наприклад, платоспроможний попит на полювання, за деякими оцінками, складає USD 160 млн. у рік (при цьому більша частина витрачається на сафарі - тури в Африці). Однак далеко не у всіх країнах концепція сільського туризму має на увазі можливість включення в пакети турпослуг полювання.

Отже, єдина універсальна концепція сільського туризму відсутня, та й навряд чи вона взагалі може бути на сьогоднішній день створена, тому що в різних країнах традиції, умови та завдання різні. Спільним є лише те, що сільський туризм фактично перетворився на ефективний і перспективний сектор туристичної індустрії, причому не тільки в Європі, де він одержав найбільший розвиток тільки в останні два десятиліття.

Сільський туризм у країнах "першої хвилі". Першопричини  звертання європейських держав до політики підтримки сільського туризму різні, але в основному це економічні і соціальні причини. Найчастіше це стимулювалося новими зовнішніми факторами.

Практично жодна країна "першої хвилі" (Італія, Франція й ін.) не зверталася до сільського туризму як форми малого бізнесу на селі від доброго життя. Як правило, визначальним чинником була втрата конкурентоздатності основних агропродуктів на міжнародному ринку і необхідність реструктуризації сільського господарства з метою підвищення його ефективності, що неминуче призводить до скорочення числа зайнятих в основному виробництві і ставить проблему створення робочих місць на селі.

Найважливішим фактором звертання до сільського туризму став переділ європейського аграрного ринку в зв'язку з утворенням Європейського Союзу, що поставило національних сільських товаровиробників багатьох країн Європи в зовсім нові умови конкуренції у зв'язку із введенням системи квотування, що обмежила обсяги національного сільгоспвиробництва в ЄС, і неможливістю проведення відкритої протекціоністської політики (захисту національних сільськогосподарських товаровиробників).

Не випадково сільський туризм у 80-і рр. одержав розвиток саме в Західній Європі, коли були прийняті заходи для регулювання аграрного сектора ЄС, спрямовані на підвищення його конкурентоздатності в порівнянні з провідними світовими  експортерами агропродукції. Ставилася задача стабілізувати ціни на агропродукцію й уникнути криз надвиробництва, знизити національні обсяги сільгоспвиробництва (за умовами квотування). При цьому необхідно було знайти соціальні амортизатори, що дозволили б зайняти роботою сільських жителів, зберегти колишню щільність населення на селі, уникнути міграцій і негативних соціальних явищ. У цих умовах сільський туризм почав розглядатися як альтернативна діяльність (форма малого сімейного бізнесу) і одержав політичну, – а отже  юридичну і фінансову  підтримку влади.

З останньою реформою Загальної сільськогосподарської політики ЄС (ЗСГП) у 1992 р. узятий курс на зниження гарантованих цін, щоб наблизити їх до світового і допомогти європейському експорту. У рамках ЗСГП у ряді регіонів приймаються заходи для розвитку багатогалузевого господарства, зокрема, виділяються кошти і на розвиток сільського туризму. Розвитку туризму в сільській місцевості посприяло і те, що в рамках ЗГСП передбачається комплексний розвиток сільських територій шляхом фінансування різних елементів інфраструктури, зокрема такого важливого, як будівництво сільських доріг.

Сільський туризм спочатку розглядався виключно як своєрідний “соціальний амортизатор” при реструктуризації аграрного сектора економіки, дозволяючи перевести надлишок трудових ресурсів в альтернативний сектор виробництва послуг і створювати нові робочі місця в сільській місцевості.

Не випадково політика підтримки сільського туризму в ЄС спрямована на економічні відсталі райони.

Сільський туризм у країнах "другої хвилі". Бачачи успіх  сектору сільського туризму, що з допоміжної галузі сільського господарства в ряді країн почав перетворюватися в самостійний і конкурентоздатний сектор туристичної індустрії, на нинішньому етапі деякі держави ("друга хвиля") розглядають і підтримують його саме в цій якості. Тим більше, що  він орієнтований на широке використання і пропагування культурно-історичної специфіки країни (регіону), її побутових і культурних традицій.

У числі цих країн були визнані лідери міжнародного туризму, такі як Греція та Кіпр. Одним із факторів поглиблення цікавості до сільського туризму лідерів "пляжної" і "музейної" туристичної індустрії є необхідність переорієнтації, розосередження туристичних потоків. Найважливішим фактором є екологічний імператив: необхідність знизити навантаження на навколишнє середовище, особливо, в прибережних та курортних зонах. Греція, де туризм є одним із головних секторів економіки (2001 р. – дохід від туризму склав USD 12 млрд., або 8 % ВВП, у туризмі зайнято 20 % економічно активного населення), реалізує програми екологічного і сільського туризму. Вони у значній мірі сприяють диверсифікації  туристичної індустрії Греції, розмаїтості форм якісного туризму і більш рівномірному розподілу туристичних потоків по території країни. Курує цю діяльність Національна туристична організація Греції (ЕОТ).

У країнах "другої хвилі", що освоюють сектор сільського туризму з урахуванням існуючого міжнародного досвіду (це – Кіпр, Угорщина, Польща, Болгарія, Литва, Латвія, Естонія й ін.), політичне рішення про підтримку розвитку сільського туризму з боку держави приймається вже на початковому етапі. Відповідно розробляються спеціальні державні програми з розвитку сільського туризму, за підтримки влади утворюються необхідні для функціонування цієї галузі державні, громадські або приватнопідприємницькі структури – об'єднання агротуристичних господарств і агентства, що створюють та ведуть електронні бази даних (інтерактивні портали). Це, крім інших умов, є важливим чинником прискореного розвитку агротуристичного сектору  і приводить у багатьох країнах до непоганих результатів.

На початку ХХІ століття індустрія сільського туризму визнається експертами ВТО як суттєвий, найбільш динамічно зростаючий сектор світового туристичного господарства. Обсяги надання агротуристичних послуг у постіндустріальних країнах нині практично в 2-4 рази перевищують обсяги зростання готельної бази і курортного сервісу в цих країнах.

Соціологічні дослідження, які регулярно проводять експерти Європейської федерації фермерського і сільського туризму (European Federation for Farm and Village Tourism), виявили такі цікаві дані щодо ринку споживачів агротуристичних послуг у Європі (станом на 2004 р.):

зі 100 % туристів, які скористалися подорожами сільського туризму, 35,2 % -  “втекли” від напруженого ритму міського життя, занурились в неквапливий сільський побут, насолодились можливістю розслабитись і не працювати; 20,2 % - поєднали відпочинок з активними самодіяльними подорожами (пішохідними чи автомобільними  з метою знайомства з історико-культурною спадщиною регіону); 17,3 % визнали, що основною метою їхньої подорожі було прагнення відпочинку на природі;  10,4 % відпочивали  з метою сімейного  відпочинку і більшого приділення уваги своїй родині і дітям; 5,0 % - з метою зайняття спортивним туризмом і використання для цього дешевшої нічліжної бази; 11,9 % - з іншими пріоритетними цілями.

Щодо вікової структури рекреантів, послугами сільського туризму користується, головним чином, молодь (до 33 років), яка проживає у великих містах (більше 100 тис. мешканців). Цей сегмент  що становить  86,7 % загальної кількості агротуристів.

Слід відзначити тенденцію широкої державної підримки програм залучення сільських громад до сільського й агротуризму. Європейський Союз вбачає в сільському туризмі основний важіль економічного підйому своїх сільських територій. За підрахунками експертів Європейського банку реконструкції і розвитку, облаштування в місті вихідця з сільської місцевості обходиться в 20 разів дорожче, ніж створення умов для його життя і роботи в селі. Також підраховано, що дохід, отриманий від одного ліжко-місця, еквівалентний доходу, який за рік приносить фермеру одна корова.

На завершення розгляду світового досвіду організації сільського туризму звертаємо увагу на нові тенденції його розвитку, пов’язані з процесом глобалізації. Глобалізація у туристичній сфері, передусім, передбачає зникнення будь-яких бар’єрів у міжнародних туристичних обмінах, туристичне “зменшення” земної кулі завдяки здешевленню трансконтинентальних авіаперельотів та створенню більш-менш однорідної за рівнем сервісу туристичної інфраструктури у всіх без винятку країнах світу тощо. Глобалізація в сільському туризмі й агротуризмі набирає обертів, перш за все, через запровадження глобальних банків даних агротуристичної пропозиції планети та механізмів глобальної електронної торгівлі цими послугами.

Насамперед, продукт сільського зеленого туризму відповідає новим умовам постіндустріального суспільства, новим запитам основного споживача туристичної продукції – середнього класу, враховує особливості його способу життя, психологічні і культурні потреби, нову ціннісну орієнтацію.

Новий клієнт галузі туризму – середній клас постіндустріального суспільства. Це людина, що живе у напруженому часовому графіку, мобільна, добре інформована, але значну частину свого часу обмежена "нездоровим" урбаністичним простором і умовами сучасного міста. У її життєвих установках домінує орієнтація на "екологічність" в усьому – місці та умовах проживання, харчуванні, дозвіллі; індивідуальний стиль проведення часу, автономність.

Специфіка способу життя потенційного клієнта і його нова психологічна орієнтація вимагають нового підходу до організації відпочинку і дозвілля, тобто – для туристичної індустрії – нової концепції і нового наповнення турпродукту. Відбувається стрімкий перехід від моделі SSS ("Sea – Sun – Sand" – "Море - Сонце – Пляж") до моделі LLL ("Lore – Landscape - Leisure" – "Знання – Ландшафт - Дозвілля"). Крім того, утверджується тенденція до індивідуалізації пакета турпослуг. У сільському туризмі це вдало поєднується з можливістю подорожі малими групами і сімейного відпочинку.

Отже, найважливішим фактором успішного впливу на мету та мотивацію вибору відпочинку у сільській місцевості  стало те, що  продукт сільського туризму чітко відповідає запитам нового споживача, який складає найбільший сегмент платоспроможного попиту.

2.2. Досвід організації сільського туризму у країнах Північної Європи

Класичні європейські традиції й цінності сільського відпочинку упродовж багатьох десятиліть сповідує Великобританія.Ставлення нації до своєї сільської спадщини задекларовано в місії існування британської Національної організації сільського туризму і агротуризму, яка звучить так: “Наша сільськогосподарська спадщина допомогла створювати Британську сільську місцевість такою, якою Ви бачите її сьогодні, з усім її різноманіттям і величним пейзажем, наші сільські будинки зберегли найкраще з архітектурної традиції, від респектабельних будівель помість до солом’яних будиночків”.

Національною Туристичною організацією акредитовано 1100 агроосель. Сільский туризм забезпечує понад 380 тис. робочих місць і є основою для діяльності 25 тис. малих бізнесів  в  сільській Англії (не враховуючи Уельсу, Шотландії і Пн. Ірландії).

Щорічно в Англії 50-тисячними тиражами друкуються рекламно-інформаційні каталоги об’єктів сільського туризму з сертифікованою характеристикою спектру їх послуг. Кожен з них починається із підбірки влучних рекламних слоганів, в яких розкривається усе розмаїття сутності сільського туризму в Великобританії. Зокрема:

–         “Відчуйте себе господарем країни”;

–         “Осягніть велич світанків”;

–         “Відчуйте незабутній смак щойно приготованого у сільській оселі сніданку”;

–         “Вдихайте на повні груди чисте повітря своєї країни”;

–         “Відкрийте для себе красу, різноманіття і світ британської сільської місцевості”;

–         “Підніміться на гору для пікніку, зловіть форель, насолоджуйтесь традиційним чаєм з домашніми вершками чи погодуйте маленьке ягнятко”;

–         “Розділіть просторий сільський дім з родиною  господаря ферми –  Ви матимете  власну спальню, ванну і гостьову кімнату, а сільська родина піклуватиметься про Вас в цій оселі і на території ферми”.

За масштабами розвитку сільського туризму від Великобританії намагаються не відставати її східні сусіди Данія і країни Скандинавії.

УДанії Національна асоціація агротуризму (The National Association for Agri-Tourism) утворена порівняно нещодавно – у 1988 р. (за матеріальної підтримки Союзу Датських фермерів). На даний час в асоціації налічується 209 членів, що володіють 1268 ліжко-місцями у сільській місцевості.

У Фінляндії нині найбільшим попитом гостей користуються будиночки без господарів, розташовані в тайзі на берегах заповідних озер та річок. Умови оренди цих лісових будиночків дають право на повне використання меблями, посудом, білизною, електроенергією, дровами, сауною, весельним чи моторним човном. Більшість будиночків мають телебачення (4-5-зіркові будиночки оснащені сучасною побутовою технікою). В умови оренди включено дозвіл (ліцензію) на здіснення спортивної рибалки. Винаймання  автомобіля-позашляховика можливе через веб-сайт .

Сільський туризм в Ісландії – це  близько 140 агроосель з чотирма тисячами ліжко-місць по всій країні. Асоціація сільського туризму,  фермери-члени якої пропонують послуги із розміщення туристів у своїх будинках, будинках для гостей і котеджах, була заснована в 1980 році. Ісландські ферми не лише надають послуги розміщення, але й можливість придбати усі послуги і вибрати будь-яку діяльність і відпочинок,  яку можна знайти в Ісландії.

Окрім різної категорії житла фермери надають такі послуги як: верхова їзда, рибальство, ознайомлення з традиціями, побутом та ремеслом. Для людей, які хочуть бути незалежними у подорожі, можуть запропонувати самостійно водійський пакет для літа й зими, оренду машини та житло. Для тих, хто хоче подорожувати з гідом, є спеціально продумані тури, де можна побачити усі найцікавіші природні й культурні місця Ісландії. Також можуть організувати приватний тур місцями, які бажають оглянути туристи. У приватних турах пропонують свободу вибору маршруту та місць для огляду, забезпечать комфортним проживанням в агрооселях, допоможуть відчути атмосферу національного побуту. Для проживання пропонують близько 150 будинків.

У пакеті послуг сільського туризму в Ісландії можна знайти розваги на всі смаки. Проживання по всій території Ісландії у затишних будинках, котеджах та на фермах, дружнє ставлення  та якісне обслуговування, місцева їжа, ознайомлення з  веденням сільського господарства. Серед природничих розваг під девізом «дивись і вчись» пропонують: спостереження за місцевими колоніями рідкісних птахів, за китами, фотографування, піший туризм, вивчення геології та флори Ісландії. Серед культурних атракцій під девізом «відвідуй і ознайомлюйся» пропонують: відвідування ферм, екологічно чистих будинків, музеїв, ісландську кухню і кулінарію, нічне життя. Серед розваг активного відпочинку пропонують: поїздки джипом, на конях, їзду на велосипеді,  річковий рафтинг,  снігові розваги, риболовлю, гольф.

Агрооселі в Ісландії поділяються на:

-          ферми (сільські будиночки) – туристи залишаються в будинку як гості, кімнати прості, але затишні, деякі з них можуть мати окремі ванні кімнати;

-          фермерські будинки для гостей – вони можуть бути як окремим будинком, так і відокремленою від господарів частиною будинку. Кожна кімната має власну ванну кімнату та інші послуги;

-          котеджі – всі котеджі мають власну кухню, посуд та інші кухонні речі, пухові ковдри, але гості орендують постільну білизну.

Ісландці споконвіку були рибалками, тому більшість господарств у країні пов’язані з виловом риби або її переробкою. Також традиційним є тваринництво (переважно вівці), останнім часом все частіше з’являється птахівництво. Виключно ісландськими заняттями є збирання гагачого пуху і обмежений в наш час китобійний промисел. Ісландські народні ремесла також пов’язані з морем – виготовлення снастей, будування човнів тощо. Серед ремесел, поширених в Ісландії, слід відмітити також різьбярство по дереву (статуї, рельєфи, мініатюри, виготовлення дерев’яного посуду тощо) і специфічне різьбярство з використанням рогів і китової кістки. Широко відомим є також плетіння ісландських майстринь з вовняної пряжі.

Сільський туризм у Латвії – це форма туризму, яка відбувається у сільських місцевостях, забезпечує прибутки місцевому населенню, пропонує індивідуальний відпочинок туристам. Сільський туризм включає послуги розміщення, доповнені додатковими послугами, що ґрунтуються на соціальних, культурних, природних ресурсах, що використовуються згідно з принципами сталого розвитку.

Проживання – це будинки у сільській місцевості, відпочинкові котеджі  до 20 ліжко-місць. Організація банкетів і участь в подіях масового туризму не є головними завданнями цих закладів. Додаткові послуги – це харчування, сауна, екскурсії, місцеві страви з місцевих продуктів тощо. Серед додаткових послуг виділяють:

-          рекомендовані види діяльності (відповідно до принципів сталого розвитку) –  верхова їзда, оренда човнів, велосипедів, риболовля, катання на ковзанах і т.п.;

-          не рекомендовані види діяльності (заперечують принципи сталого розвитку) – це масовий туризм і всі види діяльності, які негативно впливають на навколишнє середовище (організація спортивних змагань, пейнтбол тощо).

З 90-х років ХХ століття у Латвії почався розпад колективних господарств і одночасно інтенсивний розвиток приватних ферм. Проте на цьому етапі великого прибутку сільське господарство не приносило і фермери були змушені здавати вільні кімнати туристам. Ця тенденція потребувала організованої структури. Так у 1993 році з’явилась Асоціація сільського туризму «Lauku celotajs», членами якої на сьогоднішній день є 300 операторів сільського туризму і 10 осіб робочої групи. Уже з першого року заснування в організації почався процес створення бази даних садиб, системи стандартів місць розміщення, рекламної та інформаційної підтримки операторів сільського туризму. Асоціація сприяє розвитку двох видів місць розміщення: B&B і котеджі. Додатковою послугою є надання приміщення і технічних можливостей для проведення свят.

З 2000 року Асоціацією була спроектована система сертифікації екологічної якості місць розміщення і був створений «Зелений сертифікат»: цим Асоціація підтвердила, що сільський туризм – це не тільки пакет послуг з розміщення й організації дозвілля туристів у селі, а й філософія сталого розвитку регіонів. Кількість місць розміщення зросла з 20 у 1994 році до 294 у 2004. З 1997 року стала доступною фінансова підтримка ЄС. З цього року кількість іноземних туристів стрімко зросла: у 1997 році 88% становили місцеві туристи і 12% іноземні; у 2004 році місцеві туристи становили 60%, а іноземні – 40%.

В Естонії експерти дійшли висновку, що сільський туризм, як новий вид економічної діяльності, пропонує найкращі перспективи для естонського села. Вони запропонували створити централізовану, уніфіковану, професійну й автономну організацію для ґрунтовного й успішного просування продукту сільського туризму Естонії як  в  країні, так і за її межами. У січні 2000 року 19 підприємців створили неприбуткову Естонську організацію сільського туризму (ЕВТО). ЕВТО вірить, що спосіб життя у сільській місцевості можна найкраще зберегти через розвиток сільського туризму. Її мета – об’єднати естонських підприємців, які надають високоякісні послуги сільського туризму для створення бази даних, для якої мали б доступ всі, хто цікавиться життям естонських селян та їхньою історією. Зусилля ЕВТО були спрямовані на розвиток організації та здобуття довіри до її заходів, а також на об’єднання підприємців у сфері сільського туризму для рекламування їх послуг і надання нових можливостей для підтримки й покращення свого бізнесу. Члени ЕВТО отримують  навчальні, консультаційні та маркетингові послуги.

Наприкінці 2000 року ЕВТО вже налічувала 195 членів. Перші сто з них приєднались до маркетингового плану, який передбачав публікацію пропозиції на WEB-сторінці, включення до п’ятимовного довідника та інформаційної гарячої лінії. Маркетингова стратегія ЕВТО зосереджена на виразних продуктах, спрямованих на цільові ринки. До них належить відпочинок на діючих фермах, природний та культурний туризм, родинний та дитячий туризм, оздоровчий туризм, активний відпочинок, семінари, вечірки.

Сьогодні ЕВТО налічує 266 членів з усієї Естонії, 210 з них надають послуги проживання для туристів.

2.3. Досвід організації сільського туризму у країнах

Західної і Центральної Європи

У Західній Європі, де розміщення в готелях порівняно дороге, поширені недорогі пансіони і будинки для гостей, що користуються популярністю серед подорожуючої молоді і бізнесменів. В&В у багатьох європейських країнах відіграють ключову роль у розширенні готельних місць під час проведення масштабних спортивних і культурно-масових заходів. Наприклад, встановлено, що понад 60 % футбольних уболівальників у Західній Європі розміщуються у недорогих приватних пансіонах. Розвинена транспортна інфраструктура західноєвропейських країн і умови Шенгенської угоди (безвізовий режим в'їзду-виїзду в Європейському Союзі) дозволяють значній кількості європейських футбольних уболівальників вільно подорожувати з однієї країни в іншу. Крім того, у Європі понад 70% туристів під час подорожей користуються не готельними видами розміщення, більшу частину з яких становлять саме приватні гостинні садиби.

Першість у започаткуванні сільського туризму як складової міжнародного туризму належить Франції і Швейцарії. І справді, ще з початку XVIII століття у французських і швейцарських Альпах (околиці гори Монблан й інших найвищих альпійських вершин Європи) з’являються перші гостьові будиночки-шале для обслуговування експедицій британських туристів.

Сільський туризм Франції представляє Національна організація будинків відпочинку і зеленого туризму. Ця організація пропонує агрооселі на будь-який смак, сертифіковані за високими національними стандартами сервісу. Загалом агрооселі Франції виглядають набагато комфортнішими, порівняно з будиночками Північної Європи, з особливим національним колоритом і багатими гастрономічними традиціями.

Оселі аграрних районів Франції розрізняються не лише за зірковістю (від простих сільських будиночків до вілл і приватних історичних замків), а й за етногеографічною ознакою: оселі Шампані, Провансу, Гасконі, Нормандії, Савойї мають свій особливий колорит, якого не знайдеш у жодній іншій провінції чи реґіоні Європи.

У вартість проживання завжди включається сніданок, під час якого, залежно від багатства кулінарних традицій, буде нагода скуштувати щойноспечений хрумкий хліб з молоком, круасани з джемами домашнього виробництва, пиріжки й печиво, а також різноманітні сири і, безумовно, вишукані місцеві вина. Частина агроосель різних категорій спеціалізується на прийомі гостей з їхніми домашніми улюбленцями: кішками, собаками, морськими свинками й ін., для них існує спеціальна інфраструктура.

У Франції існують різноманітні форми розміщення:

ü       приморські агрооселі;

ü       кінні ферми;

ü       винні агросадиби;

ü       гірськолижні шале;

ü       агроекокотеджі у національних парках;

ü       замки у сільській місцевості; 

ü       рибацькі оселі.

Альтернативою відпочинку у сільських господарів є т. зв. “курортні селища”, які виникають у місцевостях з мальовничою природою поблизу національних і регіональних ландшафтних парків. У Франції діє спеціальна інвестиційна програма розбудови інфраструктури “курортних селищ”; ці селища складаються з 3-25 дерев’яних будиночків-шале, розрахованих на 4-6 гостей кожен.

Крім того, з метою популяризації агроекотуризму, у національних природних парках Франції створено мережу готелів, які сертифіковані і відповідають таким трьом вимогам:

- “вписуються” у природний ландшафт і мають помірний рівень сервісу, що не вимагає значних затрат ресурсів;

- дотримуються умов захисту навколишнього природного середовища (використання екотехнологій);

- пропонують гостям програми екотуристичного супроводу, оренду біноклів, довідники-ідентифікатори фауни, топокарти з нанесеними екотуристичними маршрутами, екотуристичні брошури тощо.

Надзвичайно великою популярністю серед самих французів та іноземних туристів користуються відпочинкові програми проживання в замках, розташованих посеред мальовничих ландшафтів рівнинної та передгірної Франції. Такі родові замки-помістя пропонують туристам від одніє-кількох гостьових кімнат до апартаментів з витончено-аристократичним сервісом.

Нагляд за функціонуванням помешкань для туристів здійснює Міністерство сільського господарства і Міністерство туризму. Існує державна Федерація гостинних помешкань і Організація гостинних кімнат. Зараз там налічується біля 42 тис. приватних помешкань на селі, 18 тис. гостинних кімнат, понад тисяча кемпінгів в селянських господарствах.

Окремо функціонує мережа господарств «Вітаємо в господарстві», знак якості якої визнає Об’єднання будинків селянина. Мережа «Вітаємо в господарстві» включає 3 тисячі господарств, у тому числі 750 сільських пропозицій. У Франції видають два державні путівники: «Вітаємо у сільському господарстві» та «Господарства – пропозиції». Створена і обов’язкова для всіх система оцінки, а наданий знак гарантує якість послуг. Селянин сплачує членські внески і здійснює оплату проведення інспекції для категоризації свого господарства (оселі/кімнат/послуг). Лише після визначення стандарту пропозицію розміщують у державних і міжнародних щорічниках, розповсюджених по всій Франції. Місцевий уряд може призначити дотацію для створення одного нічліжного місця у розмірі 10% всієї потрібної суми. Якщо об’єкт виконує вимоги Європейського Союзу, то отримує додатково 30% потрібної суми, за умови проходження 12-денного навчання.

Загалом розвиток сільського туризму у Франції сприяє помітному зростанню рівня зайнятості та прибутків, а також сплачених податків. Було підраховано, що кількість грошей, витрачених туристами за рік, складає 735 млн. євро, за річного обігу 435 млн. євро і 8170 оплачених ночівель.

У Німеччині сільський туризм розглядається в рамках  концепції сталого розвитку сільської місцевості і курується Міністерством сільського господарства. Німецька концепція сільського туризму несе велике соціокультурне навантаження: збереження і популяризація традиційного вигляду села, "сільської філософії", традиційних навичок і ремесел.

На початковому етапі розвитку сільський туризм у Німеччині означав проведення літніх відпусток жителями міст у селі і був відомий як «літня свіжість». Попит на таку діяльність не був дуже високим, але поступово цей відпочинок ставав все популярнішим серед сімей з дітьми. У цей час фактично не існувало організацій, які б цілеспрямовано спряли розвитку сільського туризму. Тому власники фермерських господарств самостійно займалися рекламою і пошуком відпочиваючих.

 У другій половині ХХ століття відбувається розквіт сільського туризму і зростання попиту на його послуги. Це пояснюється тим, що після війни відпочинок за кордоном став для німців занадто дорогим і вони звернули увагу на свої власні туристичні ресурси. Найбільшим попитом сільський туризм користувався у 60-ті роки ХХ століття. З’явилася низка організацій, які популяризували та рекламували відпочинок на селі. Виходили з друку каталоги агроосель, які були дуже зручними для потенційних клієнтів. У цей період сільський туризм характеризувався в основному можливістю дешево відпочити з не дуже високим рівнем послуг та відсутністю розваг. Ця тенденція поступово змінювалася і сільський туризм у Німеччині почав набувати своїх нових рис – правильну комбінацію туристичного і сільськогосподарського елементу у пропонованих послугах. У цей час з’являється велика цільова група агротуристів, яку коротко назвали «Контакт з природою». Однак, зі зростанням добробуту населення, знову набув популярності відпочинок за кордоном, тому інтерес до сільського туризму почав спадати.

Розвиток сільського туризму у другій половині ХХ століття характеризувався збільшенням організаційної активності у цій сфері. У 2001 році з’являється одна з найвідоміших організацій сільського туризму – Асоціація «Відпочинок на фермі». Вона розпочала активно займатися рекламою сільського туризму, зокрема, у Баварії, тож її діяльність дала відчутні результати.

У цей період сільський туризм отримав потужну підтримку держави. У рамках державної програми розвитку маркетингової концепції сільського туризму почали діяти проекти пільгового кредитування для власників агроосель. Споживачі очікували вже більше комфорту і вимагали професійного продукту. Сільський туризм поширюється  у різноманітних формах – від відпочинку у старих фермерських господарствах, дещо стилізованих під старовину, до проведення відпустки у сучасних, обладнаних за останнім словом техніки, будинках.

Сільські помешкання в Німеччині поділяються на такі категорії як:

1.       «Відпустка на сільському подвір’ї» - має функціонувати сільське господарство, пропонувати ознайомлення з тваринами і сільським способом життя.

2.       «Туризм у сільському господарстві» - без сільського подвір’я з тваринами, але має приязний до навколишнього середовища характер.

3.       «Сільські пансіонати» - поділені на категорії, які застосовують і для готелів.

У пропозиціях сільського туризму виділено декілька підкатегорій: 1 – помешкання з можливістю верхової їзди, 2 – помешкання для дітей,  3 – села для відпусток, 4 – кемпінги на подвір’ї.

У системі категоризації є вимоги, які треба виконувати беззаперечно, а є вимоги, що виконують факультативно і які, власне, й дозволяють визначити категорію. Членські внески поповнюють бюджети місцевих організацій сільського туризму, членами яких є 8% селян, що надають туристичні послуги.

Найпопулярнішими для відпочинку зараз є не кімнати у сільських будинках, а будиночки (бунгало), де гості живуть окремо від господарів. З’являються нові послуги і форми сільського туризму, наприклад, відпочинок для дітей, які приїжджають без батьків, або окремі будиночки і послуги для інвалідів – тобто, пропозиція сільського туризму є надзвичайно різноманітною, що пояснюється також і великою конкуренцією.

Розвиток Інтернету дуже сприяв поширенню і популяризації сільського туризму – зараз мало не половина потенційних туристів у Німеччині отримує інформацію про відпочинок і замовляє місця саме через Інтернет. Існує багато фірм і організацій, що рекламують сільський туризм через Інтернет, тобто без мережі офісів.

Все ж галузь сільського туризму зараз відчуває деяке падіння попиту і застій, що пов’язано із загальною економічною ситуацією в країні. Статистика кількості відпочиваючих і прибутку наразі майже не змінюється, а в деяких регіонах спадає, хоча для дуже багатьох фермерів (особливо у місцях з привабливою природою), сільський туризм залишається головним джерелом прибутку.

Німеччина має давні традиції сільського туризму і тому існує багато організацій, які займаються підтримкою і розвитком цього виду туризму на усіх рівнях. На державному рівні за розвиток сільського туризму, як і усього туризму загалом, відповідає Міністерство навколишнього середовища, охорони природи і ядерної безпеки, а також Міністерство економіки. Останнє займається питаннями туризму значно активніше, і у деяких регіонах (землях), наприклад у Баварії, навіть створює спеціальні туристичні організації – підприємства, підтримувані Міністерством, які є офіційними промоутерами туризму усіх видів у цій конкретній  землі.

Державна підтримка проводиться на регіональному (землі Німеччини) і локальному (райони земель) рівнях, а також на сублокальному (кожний район поділяється на маленькі адміністративні частини навколо конкретних сіл).

На цих рівнях сільським туризмом значно більше опікуються державні органи сільського господарства. Це відбувається тому, що суб’єктами сільського туризму є фермери, основна діяльність яких полягає у сільськогосподарському виробництві.

На регіональному рівні діють дослідні інститути, які займаються дослідженням стану, перспектив і ринку сільського туризму у землях (у складі Міністерства сільського господарства і лісництва). На локальному рівні – у кожному районі діють інформаційні центри туризму при районних адміністраціях, які надають інформацію про туризм у районі, присвячуючи багато уваги і сільському туризму. Вони видають каталоги та інші інформаційні матеріали, розміщують інформацію про сільський туризм і власників агроосель на своїх офіційних веб-сторінках. Дуже важливою організацією для фермерів, які пропонують сільський туризм, є Відділ домашнього господарства у сільськогосподарській службі району. Цей відділ фактично є державним центром розвитку сільського туризму на локальному рівні. Він же є інформаційним і консультаційним центром для потенційних та діючих власників агроосель, а також освітнім центром (постійно проводить тренінги для фермерів, навчає як приймати туристів, як організовувати діяльність тощо). 

Найпотужнішими організаціями у цій сфері є Німецьке сільськогосподарське товариство (15000 членів) та Асоціація «Відпочинок на фермі» (дві тисячі ферм).

У Німеччині взагалі не існує закону або законодавчого документу про сільський туризм. Ця діяльність є настільки визначеною і сформованою, що виникає мало суперечливих запитань у цій галузі. Законодавчі акти в галузі сільського туризму зосереджені тільки на окремих аспектах регулювання діяльності цього типу (підприємницька чи підсобне господарство), регулювання забудови, харчової і гігієнічної безпеки тощо. Наприклад, селяни не мають права продавати молоко туристам – це дозволено лише в альпійських регіонах, де природа вважається чистою і цей продукт є безпечним без обробки. Основними позитивними моментами державного регулювання є:

-          Чітке визначення і розмежування двох типів сільського туризму як діяльності: підприємницької і підсобного господарства. Є декілька схем визначення цієї межі, але найпростіший критерій – це кількість ліжок і послуг, які надаються для туристів (при підсобному типі діяльності цих ліжок мало). При наданні до 8 ліжок діяльність ферми вважають підсобною, а більше 8 ліжок – підприємницькою. Звичайно, ці типи діяльності по-різному оподатковуються. Як визначили експерти з сільського туризму, в Німеччині приблизно половина селян займається прийомом туристів як невеликим додатковим бізнесом і має з цього так звані «кишенькові гроші», для іншої ж половини господарів це справжня комерційна діяльність і основне джерело доходів.

-          Наявність цілого ряду страхувань, які захищають права і майно господарів і туристів. Такі страхування укладають фактично всі підприємства сільського туризму, оскільки платежі у них є не надто високими, а у випадку непередбачуваної ситуації витрати будуть дуже суттєвими.

-          Розумна податкова політика. Для господарів існує неоподаткований мінімум прибутку від сільського туризму (приблизно 24 000 євро на рік), що стимулює розвиток маленьких агроосель і приваблює початківців такого бізнесу.

-          Контракт, який захищає права і обумовлює обов’язки господаря і туристів. Він укладається обов’язково зі всіма туристами, навіть якщо вони приїхали лише на один день. Для зручності дозволено робити це навіть телефоном, тобто, сама розмова і домовленість вже є контрактом. Найчастіше використовують типові форми контракту, що зручно для обох сторін.

-          Правова консультація, яку можна отримати при реєстрації агрооселі та під час діяльності. Консультацію надають у місцевому відділі сільського господарства, який займається питаннями сільського туризму.

У 2002 році 43% агроосель мали більший прибуток від сільського туризму, ніж від інших видів діяльності, 12% агроосель мали однаковий прибуток від сільського туризму та іншої діяльності і 41% агроосель мали менший прибуток від сільського туризму, ніж від інших видів діяльності.

Цікавим є досвід сільського туризму Австрії. Ця невелика альпійська країна, за площею приблизно така ж, як Карпатський туррегіон України, нині налічує понад 15000 зареєстрованих агротуристичних господарств сумарною місткістю 170000 ліжко-місць. Станом на 2004 рік кожне сьоме туристичне ліжко країни знаходиться в агротуристичному секторі.

“Родзинкою” відпочинку в австрійських Альпах є безпосереднє залучення гостей до традиційного фермерського господарювання: вигін худоби на альпійські луки, збір альпійських трав, виготовлення молокопродуктів, збір лісових ягід тощо, а також різноманітні програми активного гірського, екстремального й екологічного туризму.

Концепція організації сільського туризму в Австрії створена за дорученням Міністерства сільського господарства. Селяни, які надають послуги з розміщення туристів у селянських господарствах, є членами Спілки «Відпочинок у селянському господарстві». Вони можуть отримати консультації радників з питань відпочинку в селянському господарстві, а також користуватися порадами і матеріалами в регіональних Будинках селянина. В Австрії створено систему оцінки сільських помешкань від однієї до трьох «квіточок», які надають окремим господарствам. Господарство, в яких здається до 10 місць, звільнені від сплати внесків і податків. Якщо у господарстві кількість місць перевищує 10, то така діяльність підлягає оподаткуванню. Саме тому у 80% господарств кількість місць не перевищує 10. В Австрії функціонує близько 3700 господарств, які розпочали свою діяльність у 90-х роках ХХ століття і об’єднані в товариства в окремих землях. Регіональні об’єднання користуються допомогою регіональних Будинків селянина, в яких розташовані офіси товариств, сплачуючи за оренду приміщення і обладнання, а також роботу персоналу. Всі регіональні об’єднання видають свої каталоги. Спілка видає спеціалізовані каталоги з окремими пропозиціями для дітей, людей з особливими потребами, з екологічно чистим харчуванням, з кіньми тощо.

Подібно розвивається і сільський туризм у Швейцарії. Щоб отримати знак якості Об’єднання «Відпочинок на сільському подвір’ї», садиба повинна  відповідати певним критеріям: надавати послуги щонайменше 2 роки, пропонувати мінімум три продукти власного виробництва, а послуги повинні бути тісно пов’язані з сільським господарством. Клієнтів детально інформують про умови в кожному господарстві.

2.4. Особливості організації сільського туризму у країнах Південної Європи

 В Іспанії сільський туризм вважають одним із процвітаючих секторів туріндустрії, і в останні роки помітний його значний ріст. Підтримка цього туристичного продукту Генеральним секретаріатом по туризму та адміністраціями автономій привела до того, що тільки за період 1999-2000 років відбулося збільшення цього сектора ринку на 20%. “Turismo rural” в Іспанії нині перебуває у тій стадії розвитку, коли кількість іноземних відвідувачів сільських агроосель країни зрівнялася і навіть перевищує внутрішні агротуристичні потоки.

Сільський туризм в Іспанії передбачає розміщення на фермах, у сільських будинках, невеликих сільських готелях. Власники таких будинків в Іспанії об'єднані в асоціації, завдання яких полягає в тому, щоб категоризувати сільські туристичні об'єкти  залежно від рівня надаваних послуг і контролювати їхню відповідність вимогам асоціацій.

У 2001 році зареєстровано 4878 сільських будинків відпочинку, що на 1324 більше, ніж у 1999. Ця пропозиція включає 24 тис. туристичних місць. Найбільше  будинків відпочинку на природі розташовано в Каталонії – 684. Найпопулярнішим сільський відпочинок є серед туристів з Каталонії - 24%, Мадрида -  23%, Валенсії - 16,3%, Андалусії - 9,6% і Країни Басків - 10%.

95% туристів, що надають перевагу відпочинку на природі - це молоді іспанці, які живуть у великому місті. 50% з них молодші 35 років. 84% - приїжджі з міст із населенням більше 100 тис. чоловік, у тому числі 50% - жителі великих міст із населенням 1 млн. жителів.

Соціологічні опитування показують, що 31,5% подорожуючих віддають перевагу такому виду відпочинку через природу. 46% - просто відпочивають і насолоджуються відсутністю роботи, 33% - крім того, практикують різні прогулянки і 25% - замовляють екскурсії. 15% туристів подорожують з друзями або з сім’єю, 13% відвідують культурно-історичні місця, а 12% займаються спортом.

Загалом в Іспанії налічується понад 5 тис. варіантів відпочинку у сільській місцевості сумарною місткістю близько 27000 ліжко-місць. В офісах асоціацій чи на офіційному веб-сайті нескладно переглянути каталоги сільських осель і вибрати собі розміщення в будь-якому куточку Іспанії. Крім того, працівники агротуристичних організацій країни здійснюють бронювання авіаквитків, оформлення візи, оренду автомобіля і т.і.

З точки зору популяризації сільського туризму Іспанія займає перше місце  серед країн Європи. З 1993 року в країні (м.Сільєда, Галісія) щорічно відбувається престижна міжнародна виставка “Exhibition of Tourism, Sport and Rural Development” (Туризм, спорт і розвиток сільської місцевості). У 2003 році в іспанському м.Хаен відбувся Перший європейський Конгрес сільського туризму, організований Європейською федерацією фермерського та сільського туризму (EuroGites). Щорічно послугами сільського туризму Іспанії користується близько 1,2 млн. осіб.

В Італії агротуризм завойовує усе більшу популярність. Він почав розвиватися тут ще в 70-х роках минулого століття в якості додатка до основної сільськогосподарської діяльності. Спочатку передбачалося, що розміщення туристів буде непрофільною діяльністю фермерів, яка дозволить дещо зміцнити їхнє фінансово-економічне становище без необхідності великих інвестицій. Агротуризм 20-30-літньої давнини був не тільки дешевим, але і по-справжньому спартанським і тому не користувався великою популярністю. Ситуація почала змінюватися близько 10 років тому, що, цілком ймовірно, було викликано двома основними причинами. По-перше, в усьому світі почав зростати інтерес до екологічного туризму, і агротуризм дуже добре вписався в нову моду. Адже мова йшла не тільки про відпочинок на лоні природи, але і про переваги сільського укладу життя та екологічно чисті продукти харчування. По-друге, як внутрішній італійський ринок, так і ряд важливих іноземних ринків (насамперед, німецький) досягли визначеного рівня насичення і вимагали нового продукту, що виходить за рамки традиційних видів масового туризму та екскурсійних турів по найбільших містах країни. Попит поступово змінює саму концепцію агротуризму, який перетворюється для багатьох сільських жителів не в додатковий, а в основний вид діяльності з усіма необхідними для туристичного бізнесу атрибутами: рекламою, маркетингом, ціновою політикою, кваліфікованими кадрами і т.п. Об'єкти розміщення трансформувалися і почали вимагати значних інвестицій. Агротуризм переріс у більш широке поняття та сферу – сільський туризм.

Сучасний агротуризм в Італії – це вже не скромні кімнати з 3-4-місним розміщенням у сільських будинках, а справжні міні-готелі рівня 3-4 зірки з антикварними меблями, прекрасно обладнаними санвузлами, басейнами, тенісними кортами. Дуже часто під них реконструюються садиби XVI-XVIII століть, або невеликі старі монастирі. Агротуристичні комплекси надають своїм клієнтам можливість займатися різними видами спорту, здійснювати кінні і піші прогулянки, організовують екскурсії для огляду місцевих визначних пам'яток і навколишніх місць, де туристи з задоволенням відвідують сільські ярмарки і середньовічні костюмовані свята. І, нарешті, усе більш важливу роль починає відігравати кухня. Агротуризм надає можливість не тільки смачно і якісно поїсти, але і привезти із собою в якості сувенірів дорогі і рідкісні вина особливі продукти: трюфелі, рідкісні сорти сиру й оливкової олії, що не надходять у міські магазини. Так, на даний час в Італії розроблено більше 70 винно-гастрономічних маршрутів, що у значній мірі пов'язані з агротуризмом. Зрозуміло, велика розмаїтість послуг не могла не позначитися і на цінах в агротуризмі, які низькими назвати вже не можна: у середньому хороша двомісна кімната зі сніданком коштує не менше $60-80 у день. До них треба додати плату за додаткові послуги: харчування, спортивні площадки, екскурсії, а також оздоровчі і косметичні програми так званих beaty-farm – «ферм краси».

За офіційними статистичними даними на даний час в Італії нараховується близько 6 тисяч сільських відпочинкових комплексів, на кожний з яких приходиться приблизно 10-12 спальних місць. Щорічно їх відвідують понад 400 тисяч туристів, що зупиняються на досить тривалий термін – у середньому на 6 ночівель. Варто мати на увазі, що офіційна статистика враховує, цілком ймовірно, далеко не все, тому що агротуризм слабо піддається точному контролю (насамперед, ліцензійному і податковому). Агротуристські об'єкти розміщення рідко бронюються через турагентства, а намагаються використовувати прямі контакти з клієнтами через мережу Інтернет, рекламні публікації і виставки, і тому залишаються «тіньовим» сегментом туризму.

У вагомий чинник міжнародної агротуристичної спеціалізації Італії переріс винний і загалом гастрономічний туризм. Кожна провінція країни славиться своїми сортами винограду і винами з неповторними смаковими букетами. Дегустувати їх, зазвичай, можна на невеликих приватних винних заводах і домашніх винокурнях, розташованих в сільськогосподарських районах. Власники агрокотеджів нині пропонують своїм гостям цілі винні підвали (а також сирні, м’ясопродуктові) з умовою, що вільне користування запасами продовольства включене у вартість винайму даного котеджу.

Ще однією суто італійською особливістю сільського туризму є те, що майже половина власників агрокотеджів не поспішають «виходити з тіні”, тобто проходити державну сертифікацію, отримувати ліцензії на діяльність, сплачувати податки. За підрахунками Національної туристичної організації, в країні функціонує близько 12 тис. агротуристичних підприємств, з них лише близько 7 тис. ліцензовані державними інституціями. Інші 5 тис. досі скептично ставляться до процедури стандартизації столичними чиновниками, централізованих систем бронювання, участі у виставкових заходах, ініційованих асоціаціями сільського туризму, і віддають перевагу безпосередньому контакту зі споживачами.

На Кіпрі чинниками успіху сільського туризму стали:

1.       Підтримка держави: розроблена державна програма – сільський туризм одержує пряме фінансування (пільгове кредитування агротуристичних господарств).

2.       Ландшафтно-природні умови.

3.       Клімат.

4.       Історико-культурна спадщина (туристичні об’єкти археологічного, релігійного, історичного характеру).

5.       Традиція прийому туристів помножена на кваліфіковане кадрове забезпечення.

6.       Добре розвинена система автодоріг, що для розвитку сільського туризму – ключовий фактор.

7.       Розвинена система оренди автомобілів.

8.       Добре розвинена система громадського харчування.

9.       Помірні ціни.

Державні або спеціальні програми розвитку сільського туризму стають найважливішим елементом росту агротуристичного сектору, наприклад, Кіпрська програма з сільського туризму, підготовлена Кіпрською організацією з туризму, або в рамках інших, комплексних програм (як, наприклад, у Німеччині в рамках Програми сталого розвитку сільської місцевості, якою курує міністерство сільського господарства). Розглянемо приклад Кіпрської державної програми розвитку сільського туризму. На Кіпрі концепція сільського туризму була розроблена "згори" державним агентством – Кіпрською туристичною організацією (КІТ). Був проведений комплексний аналіз перспектив розвитку туристичної галузі на Кіпрі з урахуванням різних факторів. Одним із них був екологічний: прийняття програми розвитку сільського туризму на Кіпрі пройшло після введення в 1989 р. мораторію на будівництво на узбережжі в зв'язку з непомірним навантаженням на навколишнє середовище в прибережній зоні. Це рішення мало на меті перемістити потік туристів на внутрішні райони острова. Одним із мотивів розробки програми було урахування нових запитів європейського середнього класу. Враховувався й історичний досвід – до другої світової війни на Кіпрі у місцевої й іноземної еліти існувала традиція відпочинку влітку на віллах у гірській частині острова.

Програма передбачає надання фінансової допомоги господарствам для перебудови, реставрації й обладнання традиційних будинків у сільських районах з метою підготовки їх до прийому туристів.

Схема організації проста: бажаючий приймати туристів власник сільського будинку подає заявку про бажання організувати пансіон в Кіпрську туристичну організацію і отримує або кредит, або навіть безоплатну позику. Інформація про агросадибу включається до бази даних спеціально створеної Кіпрської агротуристичної компанії (Cyprus Agrotourism Company), що напряму працює з  туристичними агентствами і приватними особами, які до неї звертаються. Туристичні фірми доставляють туристів безпосередньо до місця відпочинку (у пакет їхніх послуг включено трансфер). На час перебування турист, як правило, орендує машину, що може його чекати вже в аеропорту. Крім того, достатньо поширена практика приватних гідів-перекладачів з власними автомобілями.

Координує цю діяльність вищезгадана Кіпрська агротуристична компанія, що займається винятково організацією відпочинку у  сільських районах країни. Вона має у своєму розпорядженні базу даних  агротуристичних господарств і продає про них інформацію всім бажаючим. Агротуристичний бізнес на Кіпрі орієнтований переважно на в'їзних туристів, в основному, з Німеччини і Великобританії (попиту серед туристів з  країн СНД майже немає). Переважна більшість туристів – представники середнього  класу.

Розділ 3. Досвід організації сільського туризму у сусідніх країнах

3.1. Особливості організації сільського туризму у Польщі

 З усіх закордонних країн для України найбільше значення має досвід, набутий нашим безпосереднім західним сусідом – Польщею. На аналізі умов і типових проблем розвитку сільського туризму в цій країні зупинимося дещо детальніше.

За даними ВТО, починаючи з 1997 року, Польща утримує 5-7 місце серед найбільш відвідуваних країн Європи. За даними Польської агенції розвитку туризму частка країни у в’їзному туризмі в Європу складає близько 5%, а у валютних доходах від туризму – близько 4 %.

Масовий сільський туризм зародився у Польщі на початку 1990-х років як наслідок масштабних соціально-політичних трансформацій у Європі (зміна економічного режиму в країні, пожвавлення євроінтеграційних процесів, об’єднання Німеччини, відкриття західного кордону). Упродовж 1990-х рр. сільський туризм в Польщі знаходиться у фазі інтенсивного кількісного та якісного розвитку. Він стимулюється як успіхами ліберальної політики держави, так і потребами ринку. Уряд країни вбачає в сільському туризмі можливість розвитку для регіонів, які не мають природних ресурсів для розбудови виробничих галузей економіки. Зазвичай ці регіони депресивні, бідні, тому що не мають основ для промислового розвитку.

Агротуризм, як один із різновидів сільського туризму,  розвивається в регіонах  Польщі дуже нерівномірно. Серед причин цього слід назвати такі:

–         природна диференціація країни;

–         економічна нерівномірність розвитку регіонів;

–         історичне минуле;

–         географічне положення (міра віддаленості від основних транспортних комунікацій);

–        традиції відпочинку.

Польське законодавство чітко розмежовує основні поняття та принципи ведення сільського туризму від інших видів туристичних послуг, що надаються у сільській місцевості, що віднесені до підприємницької діяльності.

За польськими законами надання послуг сільського туризму не належить до підприємницької діяльності. Тому прибутки селянських господарств за такі послуги не підлягають обкладанням податком на додану вартість. Крім того, законодавство передбачає також звільнення від оподаткування прибутку, отриманого від надання послуг агротуристам за таких умов:

–         житловий будинок, в якому здаються кімнати, належить до сільського господарства;

–         кімнати здаються туристам, а не сезонним працівникам чи третім особам;

–         кімнати для туристів знаходяться у житловому будинку сільської родини, а не в іншій спеціально пристосованій будівлі для туристів;

–         число кімнат, що здаються туристам, не перевищує п’яти.

З 1997 р. Польська федерація сільського  туризму „Гостинні  господарства” запровадила нові засади класифікації та категоризації об'єктів сільської нічліжної бази. Завдяки цій категоризації власники місць розміщенняпочали пристосовуватись до поставлених їм вимог.

У 1999 р. Польська федерація сільського туризму „Гостинні господарства” розробила проект ліцензії, що уповноважував інспекторів проводити категоризацію осель, а також розробила порядок присудження категорій.

Система категоризації сільської нічліжної бази є добровільною. Об’єкти, в яких була проведена категоризація, відповідно гарантують високу якість послуг і їх частіше відвідують гості, а господар отримує право розмістити свою пропозицію в рекламних  матеріалах федерації.

Присвоювані категорії відрізняються кількістю сонечок на знаку федерації – чим вища категорія, тим більше сонечок. На даний час можна отримати максимально ІІІ категорію, тобто 3 сонечка.

Зараз у  Польщі  існує безліч гостинних господарств і мікроготелів у сільській місцевості, для яких сільський туризм виступає основною формою підприємництва. Натомість, типових агротуристичних господарств порівняно мало. А з тих, які функціонують, значна частина зорієнтована на приймання німецьких туристів (мова йде про економічно розвинуті регіони західної Польщі).

Для обслуговування споживачів власники агроосель західного реґіону країни пристосовують інтер’єр до високих євростандартів: закуповують дороге обладнання, добре оснащують ванні кімнати, використовують елементи оздоблення інтер’єру, характерні для німецького менталітету (наприклад, фігурки гномів і інших персонажів німецьких казок), використовують готичні написи німецькою мовою на рекламних щитах і вивісках, а ціни виставляють у євро.

Загальним недоліком польського агротуризму в інших регіонах країни є  недостатній зв’язок його матеріальної бази із селом, сільським господарством, з традиційною архітектурою та оснащенням інтер'єрів. Сільські жителі нерідко із запалом намагаються уподібнити свої будинки та помешкання до міських, що знижує їх екзотичність у сприйнятті туристами. Більшість власників агротуристичних господарств не надають належної уваги піклуванню про те, щоб їх будинки мали в собі якомога більше оригінальної архітектури та стилістики.

Агротуристичний продукт, що пропонується польськими господарствами, на жаль, часто зводиться виключно до ночівлі та харчування. Але ж рентабельність об'єктів для ночівлі зростає, якщо тут надаються також інші послуги.

Промоційна система польських агротуристичних господарств також варта наслідування. Нині в країні щорічно видаються десятки тисяч каталогів та рекламних буклетів із агротуристичними послугами, розробленими для усіх територіальних рівнів: груп воєводств, воєводств, гмін і навіть окремих сіл. Перевагою каталогів є насичення їх конкретною практичною інформацією: ціни, адреси, категорії та види осель.

3.2. Досвід організації сільського туризму Угорщини, Румунії, Росії і Білорусі

Вартим вивчення є досвід безпосередніх європейських сусідів України: Угорщини, Словаччини та Румунії.

Угорщина. Законодавство країни відносить сільський зелений туризм до сфери ведення особистого селянського господарства й формує відповідні пільгові податкові інструменти. Станом на 2005 р. туристи провели близько 185 тис. гостьових ночей у агрооселях цієї країни. У цьому виді туризму в Угорщині задіяно 7 тис. сільських жителів. До числа найбільш популярних місцевостей відносяться південно-західна область Ваш, східна область Сольнок (район р.Тиса) і славнозвісний Хортобадьський степ.

“Родзинкою” сільського туризму в цій країні є поєднання його з національними традиціями конярства (до ХІІ століття мадяри були кочівниками і до сьогодні зберегли свою любов до коней). Щорічно в Угорщині проводяться Національні фестивалі кінного спорту, у програму яких включено 40 видовищних програм, а в 2000 р. в країні була проведена друга Всесвітня зустріч аматорів кінного спорту. За останні 10 років у кінний туризм було інвестовано понад 100 млн. євро.

Сільський туризм в Угорщині в останні роки розвивається швидкими темпами. На заході Угорщини відкрито два нових об’єкти, в яких будинки обставлені натуральними сосновими меблями, і в кожному є угорська глиняна піч у формі стогу сіна. Тільки ванна кімната має сучасне обладнання. Ці об’єкти користуються великою популярністю серед німецьких туристів. У планах будівництво ще чотирьох будинків, організація оздоровчих турів, велосипедних маршрутів, безкоштовного дитячого саду.

Винний маршрут у південно-західній Угорщині є яскравим прикладом туристичного продукту, який можна знайти в багатьох місцях Південної Європи і який приносить значну користь місцевій економіці. Мета Асоціації винного маршруту Віллані-Шіклос – популяризувати туризм у регіоні таким чином, щоб створити додаткову рекламу вину і пов’язаних з ним традиціям, що у свою чергу дозволить створити нові робочі місця, забезпечити додаткові джерела прибутку для місцевих мешканців і зробити регіон привабливішим для інвесторів. Головними туристичними принадами є чудові пейзажі, традиційна архітектура та вино. 

У Румунії інтереси власників агроосель представляє ANTREC – національна асоціація сільського, екологічного і культурного туризму. Громадська організація ANTREC була створена у 1994 році. Виконавча структура організації складається із Ради директорів, Виконавчої ради і департаментів: маркетингу, бронювання, спеціальних програм (риболовних, культурних, екологічних і тематичних таборів). Нині ця організація налічує 3250 членів, понад 2500 агроосель з сумарним рекреаційним потенціалом понад 11000 ліжко-місць.

Сільський туризм у цій країні розвивається, передусім, у Південних Карпатах і орієнтується на такі ж переваги, що й в Україні, тобто на: збереження природного середовища і етнокультурних традицій (обряди, звичаї, народні ремесла, вівчарство на карпатських полонинах, гастрономічні традиції, унікальна народна архітектура, гірські замки, гірськолижні курорти, мережа природно-заповідних територій). 

Аналізуючи структуру садиб, належність їх власників до місцевого населення, можна навести такі дані: 85% садиб були збудовані ще до того, як їх господарі почали приймати туристів, 15% - це будинки, збудовані спеціально для надання послуг із сільського туризму. Цей відсоток достатньо великий. Що стосується операторів сільського туризму, то, як правило, 90% складають місцеві жителі і тільки 10% - ті, що приїхали з великих міст. 80% місць розміщення знаходяться у гірських районах: 85% у селах, 10% у невеликих містах, 10% у селах поблизу міст.

Якщо структурувати місця розміщення за кількістю туристів, які можуть бути одночасно прийняті, отримаємо такі дані: невеликі садиби (1-3 кімнати) складають 35% від загального числа, середні (3-5 кімнат) – 45%, великі (6-10 кімнат) – 17% і місця розміщення окремих груп (10-12 кімнат) – 3%.

Якість місць розміщення гарантується системою стандартів, яка складається з п’яти рівнів. Знаком якості була вибрана ромашка. Сертифікація садиб була проведена Національним агентством з туризму і охопила всі садиби-члени організації. Цікаво те, що в Румунії немає відмінностей між поняттями «сільська садиба» і «B&B».

У пакеті послуг, що пропонуються туристам, велике місце займає презентація народних промислів: ткацтво, вишивка, гончарна справа й інші. Створено цілий ряд програм в окремих регіонах країни, що складаються із серії тренінгів, візитів до будинків народних майстрів, екскурсій до сіл-музеїв, у яких зберігаються традиційний побут, архітектура і культура румунського села. Це такі програми, як: «Курси ткацтва», «У садибах майстрів», «Село Чокенешти – спадщина минулого». Таким чином організація велику увагу приділяє розвитку культурного туризму, що є вагомою складовою сільського. Також розробляються і реалізуються унікальні тематичні маршрути: «Винний шлях», «Гончарний шлях», маршрут до дельти Дунаю.

Сільський туризм в Росії – досить молодий напрямок розвитку туризму. Зараз такий вид відпочинку поки що не має серед росіян такої популярності, як за кордоном. Сільський туризм активно розвивається на Алтаї, в Калінінградській, Ленінградській та Псковській областях і Краснодарському краї. Спеціалісти туристичного бізнесу передбачають інтенсивний розвиток сільського туризму, для якого Росія має величезні ресурси.

Постійно збільшується популярність сільського туризму на Алтаї. З 1998 року жителі та гості цієї гірської республіки приїжджають сюди під час відпусток насолодитися спокійним і розміреним сільським життям. Гірський Алтай ніби створений для єднання з природою. Місцеві жителі проводять для приїжджих екскурсії на водоспади, у печери, до озер. Пропонують навчитися їздити верхи, доїти корову, косити сіно, збивати масло, прясти пряжу і ще багатьом речам, без яких життя в селі  неможливе. Також гостям пропонують екскурсійне обслуговування для ознайомлення з культурою, традиціями і побутом корінних народів, страви місцевої кухні.

Для населення «Золотого шляху Росії» між Москвою і Санкт-Петербургом сільський туризм скоро стане справжнім порятунком. Не лише іноземці, але й жителі великих мегаполісів все більшу увагу звертають на відпочинок у селах цього регіону. Сільський туризм росіяни тут планують розвивати на базі великої кількості покинутих і зруйнованих сіл цієї території шляхом створення гостьових комплексів – етнографічних сіл. В Ярославській області вже є цілі села, де всі бажаючі можуть отримати майстер-класи з різноманітних народних промислів. У Псковській області великою популярністю користується село, де є величезна баня на 30 осіб. Іноземні туристичні групи часто заїжджають сюди по дорозі з Санкт-Петербурга до Москви. Після відвідування бані господарі пригощають гостей домашнім молоком і сиром. За своєю популярністю цей туристичний об’єкт може конкурувати з національними музеями. Жителі Угліча активно створюють різні приватні музеї – ляльок, горілки, чайників, - перелік предметів дуже різноманітний і кількість таких музеїв у місті вже перевищує 30. 

Сільському туризму Білорусі скоро виповниться 7 років. У неорганізованій формі він існує давно, ідея його організації виношувалась досить довго. Не дивлячись на те, що Білорусь – єдина країна в Європі, яка не має ні моря, ні гір, в неї є значний потенціал для розвитку цього виду туризму.

Більше 50 білоруських сільських садиб вже приймають туристів. Садиби дуже різні – старовинні, сучасні, комфортні і навіть аскетичні. Є садиби-котеджі, які готові задовольнити смаки найвибагливіших туристів (садиби «Верес», «Лебедине», «Над Неманом»); є садиби на базі селянських хат, де поступово покращують умови проживання і пристосовують до нової діяльності (садиби «Докудово», «Комарово», «Свитязянка»); є дачі, літні будинки відпочинку в селах (садиби «Соловушка», «Ив-ле», «Хмеля»). Всі вони розташовані у дуже мальовничих місцях – на берегах водойм чи у лісі.

Ідея розвитку сільського туризму сподобалась усім. Для жителів сіл це додатковий заробіток і можливість покращити своє житло. Для місцевої влади і регіону в цілому – надходження додаткових засобів, розвиток інфраструктури, створення нових робочих місць. Для країни - це можливість розвитку туризму за межами міст, де повністю відсутні готелі. А для туристів - недорогий відпочинок в екологічно чистому середовищі.

Громадське об’єднання «Агро- і екотуризм» – некомерційна організація, створена у листопаді 2002 року. Її членами є близько 300 осіб, переважно жителі сільських регіонів Білорусі, які освоюють нову професію і організували у своїх садибах B&B сервіс. ГО «Агро- і екотуризм» є одним із небагатьох громадських об’єднань, котрі працюють з сільським населенням і намагаються розвивати його економічну і соціальну активність. Головними джерелами фінансування організації є членські внески, гранти, добровільні пожертви та донорська допомога. Саме ці кошти дозволяють організації так активно працювати.

Головною метою ГО «Агро- і екотуризм» є підтримка діяльності мешканців сільської місцевості, котрі хочуть займатися чи вже займаються сільським туризмом. Серед завдань організації є наступні:

-          Пропаганда ідей сільського і екологічного туризму серед населення, створення «моди» на відпочинок на селі.

-          Робота із законодавчою базою Білорусі: розробка системи, зручної для надання послуг проживання та інших послуг у сільській місцевості, отримання державної підтримки та податкових пільг господарями агроосель.

-          Навчання бажаючих займатися сільським туризмом: семінари, тренінги, зустрічі з експертами.

-          Аналіз усіх ресурсів сільського туризму, які є в країні та проведення сертифікації об’єктів сільського туризму.

-          Реклама, просування послуг сільського туризму на туристичному ринку Білорусі та за її межами.

За час роботи організація об’єднала селян, веде з ними переписку, здійснила  оцінку їхніх можливостей (розмір будинку, кількість кімнат, наявність умов, домашніх тварин, атракцій тощо). Більшості з них надано попередні консультації щодо майбутньої діяльності. Одночасно проводиться широка рекламна кампанія з використанням ЗМІ серед населення Білорусі з метою популяризації сільського туризму, у рамках якої роз’ясняються економічні і соціальні вигоди від цього виду діяльності. Опубліковано більше 50 статей та інтерв’ю, створено телепередачі за участі сільських мешканців, які пропонують свої садиби туристам, проведено низку зустрічей з урядом (Міністерство туризму і спорту) і членами Парламенту, відіслано інформаційні листи до органів виконавчої влади всіх районів Білорусі з проханням підтримати ініціативи селян щодо розвитку сільського туризму.

Використані джерела

1.       Аграрний екологічний туризм в країнах Центральної та Східної Європи: Матеріали міжнародного науково-практичного семінару. – Стрий, 2004. – 132 с.

2.       Горішевський П.А., Васильєв В.П., Зінько Ю.В. Сільський зелений туризм: організація надання послуг гостинності. Навчальний посібник. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2003. – 144 с. (співавтори)

3.       Коберніченко Т., Васильєв В., Зінько Ю., Горішевський П. Методичний посібник з сільського туризму. – К., 2005. – 84 с.

4.       Розвиток сталого сільського туризму: Тематичний довідник. – Ужгород, 2007. – 146 с.

5.       Рутинський М., Зінько Ю. Сільський туризм: Навч. посіб. – К.: Знання, 2006. – 271 с.

6.       Туризм сільський зелений. – Ж. – № 4 (жовтень-грудень) 2005 р. – 30 с.

7.       Sznajder M., Przezbórska L. Agroturystyka. – Warszawa: polskie Wydawnictwo Ekonomiczne, 2006. – 257 s.

8.       http://holiday.by/village_country.asp– Туристичний портал Білорусі. Сільський туризм

9.       http://www.russiatourism.ru/section_3/section_36/section_445/  –  Russiatourism.ru Официальный сайт федерального агентства по туризму Российской Федерации