Проект «Віа Регія – Україна – культурний шлях Ради Європи»

Організатор - Спілка сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні

Партнер – Європейський культурно-інформаційний центр в Тюрінгії

За підтримки – Міжнародний благодійний фонд «Відродження»

Термін реалізації  - грудень 2010 р. – листопад 2011 р.

 

 

Путівник "Віа Регія - Україна - культурний шлях Ради Європи"

 

918 км захоплюючої подорожі шляхом Віа Регія, який починається у Києві та  проходить через Радомишль, Житомир, Новоград-Волинський, Корець, Острог, Рівне,  Клевань, Олику, Луцьк, Дубно, Броди, Підгірці, Олесько, Буськ, Львів, Самбір,  Добромиль, Нижанковичі, – це чудова можливість ознайомитися з цікавими туристичними об’єктами, зупинитись у затишних невеликих готелях та садибах, насолодитись народною кухнею та традиціями.

 

 

 

Київ (2611 тис. жит., 2010 р., 50°25' пн. ш., 30°30' сх. д.). Виник на межі VII-VIII ст. як центр полянського суперсоюзу племен. Десь у другій половині VIII ст. поляни потрапили в залежність до хозар, яким платили данину по срібній монеті та білці з диму, але до 838 р. з допомогою вікінгів вони позбулися цієї залежності, їх володар прийняв титул кагана Русі, декларуючи свою рівність з володарем хозар. Посольство кагана Русі було відправлено до візантійського василевса Феофіла, який відпустив його назад, побоюючись хозар, через землі Франкської імперії і у травні 839 р. вони опинилися в Інгельгеймі при дворі Людовика Благочестивого. З Києва у 860 р. каган Аскольд здійснив похід на Константинополь. У 882-1240 рр. Київ був головним містом Русі, найбільшим торгово-ремісничим і культурним центром. У 1300-1471 рр. – столиця удільного князівства у складі Золотої Орди, а з 1362 р. – Великого князівства Литовського, де київські князі титулувалися “з ласки Божої великий князь”. У 1471-1569 рр. – центр воєводства у складі Великого князівства Литовського. У 1569-1654 рр. – центр воєводства у складі Польщі. У 1625-1782 рр. – центр Київського полку (фактично з 1667 р. полковий уряд знаходився в Козельці). У 1708-1781 рр., 1797-1924 рр. – центр Київської губернії, в 1781-1796 рр. – Київського намісництва. Столиця УНР (1918-1919 рр.), УРСР (1934-1991 рр.), України (з 1991 р.). Центр Київської області (з 1932 р.). 

 

Відлік нашої подорожі історичним коридором Via Regia починаємо у центрі міста на Старокиївській височині, де Софійський ансамбль сформував архітектурний образ Верхнього Києва.  Софійський собор, як духовний центр Київської Русі і символ її політичної могутності, тісно пов’язаний з історією давньоруської держави, яка на той час мала широкі міжнародні зв’язки. Обширна територія, вигідне географічне положення та активний економічний розвиток давньоруських земель обумовили появу розгалудженої системи торгових шляхів, які забезпечували найрізноманітніші контакти з багатьма країнами Європи та Азії. Мало яка з тогочасних європейських країн відзначалась настільки широкою географією зв’язків: славнозвісний Шлях із варяг у греки поєднував Балтійський і Причорноморський регіони, Волзький, або Шлях із варяг у перси, вів до Хазарії та Ірану, Заволоцький — поєднував Поволжя з північними землями Східної Європи та транс’європейський шлях Via Regia - з Булгару на Волзі в Кордовський халіфат в Іспанії.

Видатна пам’ятка давньоруського зодчества XI ст., Софійський собор, завжди зачаровувала будь-кого, хто хоча б раз у житті його бачив. Собор органічно поєднується з мальовничим монастирським ансамблем XVIII ст., зведеним у стилі українського бароко. Будинок Митрополита, Хлібня, Трапезна, Бурса, Братський корпус, дзвіниця, Південна вежа милують людське око. Перебуваючи на подвір’ї в оточенні цих прекрасних споруд, на мить поринаєш у давнину з відчуттям далекого відлуння тихого монастирського життя.

1000 років стоїть Софія на благословенних київських горах, в самому серці стародавнього святого граду Русі-України. Величний собор Святої Софії маніфестував появу на світовій арені могутньої християнської Русі. Тут містилася митрополія, при якій існувала найдавніша вітчизняна бібліотека з майстернею, де перекладалися й переписувалися книжки. У соборі відбувалися посадження на великокняжий престол, посвячення в митрополити, укладання політичних угод, прийоми послів. Тут збиралися церковні собори, правилися подячні молебні на честь важливих подій.

З 1994 р. заповідник Софія Київська має статус національного. У 1987 р. міжнародне журі Гамбурзького фонду присудило заповіднику європейську Золоту медаль за збереження історичних пам'яток. У 1990 р. Софійський собор разом з ансамблем монастирських споруд XVIII ст. внесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Національний заповідник "Софія Київська": 50.45° пн. ш., 30.5° сх. д., вул. Володимирська, 24, тел. +38 044 278-26-20, +38 044 279-22-56, 278-76-62, e-mail: sophia.kievska@gmail.com, http://nzsk.org.ua. Працює: пн – нд -  з 10.00 до 18.00.   Ср  -  з 10.00 до 17.00. Вихідний день   -  четвер (з 01.05 до 01.11- без вихідних)

 

У центрі Києва, неподалік від Софійського собору, знаходиться унікальна пам’ятка оборонної архітектури Київської Русі – Золоті ворота. Як і Софія Київська, Золоті ворота належать до найдавніших споруд Східної Європи першої половини XI cт. Вони були не тільки найпотужнішою ланкою в системі укріплень стародавнього міста, але й парадним в'їздом до Києва. Через них в'їжджали посли з Візантії та інших держав Європи й Сходу, які намагалися встановити дружні зв'язки з Руссю. Під склепіннями  церкви Благовіщення, що вінчає Золоті ворота, входили до міста зі славою й здобиччю учасники воєнних походів, поступали товари із сходу та півночі, йшли на захід.

Золоті ворота являли собою бойову вежу із проїздом, яку вінчала надбрамна церква Благовіщення. Через Золоті ворота, згідно з середньовічною символікою, до Києва мали надходити благі вісті.

У 1983 році зведено павільйон-реконструкцію «Золоті ворота», який став музеєм. Він входить до складу Національного заповідника «Софія Київська».

Музей "Золоті ворота": 50°26′56″ пн. ш. 30°30′48″ сх. д., вул. Володимирська, 40-а, тел. +38 044 278-69-19, е-mail: sophia.kievska@gmail.com. http://nzsk.org.ua. Працює: вт - нд  -  з 10.00 до 18.00. Вихідний  день  -  понеділок (взимку музей не працює). 

 

                Від музею «Золоті ворота» по вулиці Володимирській йдемо на її початок, де біля Історичного музею зберігаються залишки фундаменту Десятинної церкви.  

Десятинна церква споруджена у 988—996 роках на території київського дитинця Володимиром Великим, який на її побудову та утримання виділив десяту частину своїх прибутків — десятину (звідки і походить назва храму).  Десятинна церква була хрестовокупольним шестистовпним кам'яним храмом. У різні періоди церква руйнувалася та реконструювалася. На сьогодні збережені тільки  залишки найдавнішого храму України-Русі. Фундаменти первісної Десятинної церкви свідчать про те, що будова була тринефна, з широким оперізуванням навколо, проміжного характеру між базилікою і центральним типом. План і врятовані деталі свідчать про мистецтво Херсонеса і ранню добу візантійського стилю.

З 2005 року проводяться археологічні дослідження фундаментів Десятинної церкви на глибині близько 2-х метрів та частини оборонного рову з залишками дерев'яних конструкцій. На теперішній час вони ще не завершені.

                Десятинна церква: 50°27′28″ пн. ш. 30°31′03″ сх. д., вул. Володимирська, 2.

 

Наcтупним об’єктом часів функціонування шляху Via Regia є Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, до якого можна дістатися від станції метро «Арсенальна» – тролейбусом № 38, автобусом № 24, маршрутками № 470, 520, 527 або пішки від «Арсенальної».

Києво-Печерський заповідник – унікальний та найбільший музейний комплекс Східної Європи, розташований на території відомого з часів Київської Русі монастиря. Його ансамбль складається з архітектурних комплексів Дальніх і Ближніх печер та верхньої території з історичними та архітектурними пам’ятками ХІ–ХХ ст.

Монастир був заснований в ХІ ст. у печерах, від яких і отримав свою назву. З виникненням у 60-х рр. ХІ ст. наземної обителі печери стали місцем поховання померлих ченців. З ХІІ ст. Києво-Печерський монастир, як найбільш потужний та впливовий у Київської Русі, іменують Лаврою.

На століття вона стала визнаним духовним і культурним осередком. Тут працювали відомі літописці, лікарі, іконописці; на поч. ХVII ст. було засновано першу в Києві друкарню, відкрито лаврську школу, яка стала підмурком створення одного з найвідоміших у Східній Європі вищих навчальних закладів – Києво-Могилянського колегіуму.

Печерська лавра мала тісні історико-культурні зв’язки із багатьма європейськими країнами. В її храмах поховані представники державної, політичної, військової, духовної еліт Росії, Білорусі, Литви, Польщі, Угорщини, Румунії, Молдови, Німеччини, Норвегії, Греції. В історії Лаври залишили інтелектуальний та матеріальний спадок грецькі, італійські, німецькі, французькі, голландські митці, інженери, мандрівники.

З 1926 р. на території колишньої Києво-Печерської лаври існує історико-культурний державний заповідник. Основну колекцію його фондів складають твори мистецтва ХVI – поч. ХХ ст.

Сьогодні архітектурний комплекс Києво-Печерської лаври – найбільш відомий світові символ Києва й України.

1988 р. тут відновив свою діяльність  Свято-Успенський Києво-Печерський чоловічий монастир. На його території знаходиться резиденція Предстоятеля Української православної церкви, Духовна академія та семіна­рія.

1990 р. архітектурний ансамбль Києво-Печерського заповідника включено до Списку пам'яток всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

На території розміщені: Музей книги і друкарства України, Національний музей українського народного декоративного мистецтва, Музей театрального, музичного та кіномистецтва України, Музей історичних коштовностей України.

Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник: 50.43471, 30.555073, вул. І. Мазепи, 21, тел. +38 044 280 30 71, +38 044 280 85 69, http:// www.kplavra.kiev.ua . Працює без вихідних: з 9.00 до 18.00 год., у весняно-літній період з 9.00 до 20.00 год.

 

В центрі Києва у нас була можливість відвідати найдавніші об'єкти на шляху Via Regia: Софійський собор,  Золоті ворота, ознайомитися із залишками фундаменту Десятинної церкви, архітектурними  комплексами Дальніх і Ближніх печер, історичними та архітектурними пам`ятками верхньої території Києво-Печерської лаври, яка з Успенським собором є свідком як давньої, так і пізньої епохи функціонування мережі.    

Цікавими для ознайомлення будуть пам’ятки, які відносяться до пізньої Via Regia.

Андріївська церква на Андріївському узвозі – пам’ятка історії, архітектури, живопису XVIII ст. світового значення. Вона збудована у 1747-1762 роках у стилі бароко за проектом видатного архітектора Ф.-Б. Растреллі. Довершеність ліній, чіткі пропорції, дивовижна гармонія форм і навколишнього ландшафту здобули їй загальне визнання і славу. Андріївська церква є однією з чотирьох пам’яток України, що увійшли до каталогу „100 чудес світу”, виданого в Німеччині у 2002 році. Андріївська церква зберегла не тільки автентичні архітектурні форми, найбільший відсоток оздоблення екстер’єру, але й у всій повноті донесла до наших днів своє внутрішнє оздоблення, яке є неперевершеним зразком православного церковного інтер’єру стилю бароко.

Музей "Андріївська церква": 50°27′32″ пн. ш. 30°31′05″ сх. д.,  Андріївський узвіз, 23;  тел. +38 044 278-12-21, sophia.kievska@ gmail.com,  http://nzsk.org.ua. Музей на реставрації.

 

Спускаємося Андріївським узвозом, який пролягає від Володимирської та Десятинної вулиці до Контрактової площі. Назва Контрактова площа виникла через те, що купці Києва укладали контракти саме на цій площі. Викликано це було тим, що Контрактова площа була розташована біля київського порту, який був основним джерелом поставок товарів.

Що ж до Андріївського узвозу, то він виник на шляху, який вже за часів Київської Русі зв`язував Старий Київ (Гору) із Подолом, пролягаючи між Андріївською та Замковою горами. Зараз вулиця-музей одна із відомих туристичних принад міста.  Можна побачити замок Річарда Левове Серце, «будинок Турбіних»-Булгакових, музей «Однієї вулиці», придбати сувеніри у художників та народних майстрів, відвідати художні галереї, салони та магазини.

 

На метро доїжджаємо до станції «Петрівка». Далі їдемо на тролейбусі або автобусі в напрямку вул. Фрунзе та Олени Теліги, де знаходиться Кирилівська церква.

Кирилівська церква – видатна пам’ятка сакральної архітектури світового значення - відігравала визначну роль у церковно-політичному та культурному житті середньовічного Києва, причому ця роль відобразилася як в історії, так і в монументальному комплексі храму. Появу цієї унікальної споруди, церкви-фортеці, обумовив період феодальної формації, який характеризувався внутрішніми війнами у Київській Русі, зокрема династичним протистоянням Мономаховичів та Ольговичів; з діяльністю останніх і пов’язане виникнення Кирилівської церкви.

Музей “Кирилівська церква”: вул. Олени Теліги,12, тел.+38 044 468-11-26. sophia.kievska@ gmail.com http://nzsk.org.ua/ Працює: пн – нд з 10.00 до 18.00. Четвер - з 10.00 до 17.00. Вихідний день – п’ятниця   

 

Далі направляємося  в куточок української природи, архітектури та побуту «Мамаєва Слобода», 98 об’єктів якого розкинулось на площі більш ніж 9 га, практично за 7 км від центру столиці по вул. М.Донця, 2 (Відрадний) в урочищі біля історичного витоку річки Либідь. 

Козацьке селище «Мамаєва Слобода». вул. М.Донця, 2, тел.+38 044 361-98-48, +38 063 872-78-31, +38 093 872-48-77, e-mail: kozakmamay@mamajeva-sloboda.ua, www.mamajeva-sloboda.ua 

 

 

 

Київ - Радомишль – Коростишів

 

        Виїжджаючим із Києва або тим, хто знайомився з історичним коридором Via Regia, починаючи із західної його частини, пропонується відпочити у навколишній селах обабіч шляху М 06 на відстані до 30 км від Києва. 

Готельно-ресторанний комплекс «Верховина»: 50°44.3937 N, 30°35.7327 E,  Києво-Святошинський район, с.Петропавлівська Борщагівка, вул.Петропавлівська. 24, тел. +38 044 407-95-30, +38 044 404-95-40 , факс +38 044 407-95-35, 407-95-28 (бронювання), e-mail:new@hotel-verhovina.com, http://hotel-verhovina.com.

Комплекс «Два бобри»: 50°44248 N, 30°17189 E, Києво-Святошинський район, с.Мила, вул. Комарова, 91, тел. +38 067 233 38 08, +38 067 406 25 61, e-mail: 2bobra@2bobra.com.ua, http://2bobra.com.ua.

                Готельно-ресторанний комплекс «Бабусин сад»: 50°43818 N, 30°12975E, Києво-Святошинський район, с.Мрія, вул.Садова, 2, тел. +38 044 406-02-70, e-mail: babushkinsad@mail.ru, http://babushkinsad.kiev.ua.

         Історико-етнографічний музей «Етнографічний комплекс «Українське село»: 50°42121N, 30°03937E, Києво-Святошинський район, с. Бузова, вул. Поляна Лісова, 60, тел.+38 099 500 90 08, e-mail: skansen@etno-selo.com.ua; http://www.etno-selo.com.ua, працює 10:00 – 21:00.

Ясногородська страусова ферма: 50°22′17.4″N, 30°2′ 2.04″E.Макарівський район, с.Ясногородка, вул. Підлісна, 32, тел./факс +38 04578 2-32-22, +38 044 536-49-18, +38 050 444 32 21, +38 050 411 50 13, e-mail: 0503341458@ukr.net,  http://www.ostrich.com.ua, Працює з 10 год.

 

Переїжджаємо з Київської у Житомирську область. Ліворуч по трасі Т 1028 на відстані 10 км у с. Привороття у «Володимирській садибі» ви знайдете тихий відпочинок з високим рівнем комфорту. До ваших послуг смачні страви, приготовані із домашніх продуктів, баня на дровах і спокій сільської місцевості  

«Володимирська садиба»: вул. Шевченка, б. 25, с. Привороття,  Брусилівський район, тел. +38 067 547 45 85, e-mail: fedoseeva_nataly@ukr.net,   http://www.vusadbe.com.ua.

 

Повертаємося на трасу та прямуємо до м.Радомишль, де на першому світлофорі повертаємо ліворуч. По вулиці Щорса доїжджаємо до історико-культурного комплексу «Замок Радомисль».

 

Перлиною історичного шляху Via Regia є «Замок Радомисль». Цей дивовижний історико-культурний комплекс, в якому збережено природні ландшафти та відтворено автентичні інтер’єри XVIІ – XIX століть, знаходиться на території прадавнього міста Микгород, на березі Мики. Архітектурний ансамбль витримано в стилі фортифікаційної споруди, з притаманною їй аскетичністю, величчю та функціональністю. Замок збудовано без підмурку, однак міцним фундаментом йому слугує гранітна скеля, оточена водою.

Розкішний ландшафтний парк, водоспади, затишні острівці, з’єднані між собою кам’яними мостами, природні цілющі джерела, рідкісні лікувальні рослини, птахи, тварини та риби дарують неперевершене відчуття гармонії з природою та довкіллям. Поміж дерев, на галявинах у затишному підніжжі замку живуть його кам’яні охоронці – скульптури XVII-XIX ст. Єдиною сучасною скульптурою в колекції є пам’ятник архімандриту Києво-Печерської Лаври – Єлисею Плетенецькому. Адже саме він у 1612 році заснував на цьому місці першу в центральній Україні папірню — фабрику з виготовлення паперу. Тут з льону та кропиви виготовлявся папір, на якому впродовж двох століть друкувала свої книги типографія Лаври. Сьогодні пам'ять його увіковічнена першою в Україні скульптурою на воді вагою понад 4 тонни.

В історико-культурному комплексі «Замок Радомисль» відкрито музей української домашньої ікони та старожитностей. Його експозиція — «Душа України» — складається з понад 5000 іконXVII-XXI ст. з усіх регіонів України з приватної колекції Ольги Богомолець. Це єдиний музей української домашньої ікони не лише в Україні, а й у світі. Серед унікальних експонатів ви побачите кам’яну ікону Миколи Чудотворця, скриню, виготовлену з ікон в часи атеїстичного комуністичного правління, гуцульські складні та подорожні образи, а також ікони, виготовлені з дерева, вилиті з металу, писані на склі.

У замку-музеї містяться виставкові зали, келії, трапезна, унікальний за своєю акустикою концертний зал, де зі скелі б’є живе джерело. Своєю ошатністю та вишуканістю вас вразить обрядова зала, де здійснюються урочисті події.  Піднявшись по 158 сходинках до найвищої вежі замку, ви побачите дивовижний краєвид і острів у формі серця, вдарите у дзвін та загадаєте бажання.

Туристи можуть відпочити у келіях замку, що віють прохолодою та затишком. Тут можна усамітнитись та віддатись роздумам, відпочити з родиною вдалині від мирської суєти, віднайти гармонію. 

Незабутні враження на мандрівників справить ніч, проведена в замку-музеї. А довершить неповторні відчуття сніданок, обід чи вечеря у трапезній залі. Аромати цілющих трав, легкий запах диму та страв, приготованих на відкритому вогні, додають середньовічного шарму замковій трапезній, яка може прийняти до 80 гостей. Велика замкова піч, шістидесятилітровий казан, тридцятилітровий самовар дозволяють приготувати і смачну, поживну вечерю для родини, і  королівський бенкет для друзів.

«Замок Радомисль» є казкою, втіленою в життя. Тут ви можете замовити  екскурсію, трапезу, провести семінар, майстер-клас, конференцію, мистецьку виставку, фестиваль, організувати індивідуальні святкові події, сімейний відпочинок, послухати концерт класичної та сучасної музики, відпочити на лоні природи.

Історико-культурний комплекс «Замок Радомисль»: 50°30'6.3''N, 29°14'34.15''E, вул.Щорса, 15, тел. +38 044 234-08-26, факс +38 044 234-08-22, тел. +38 098 339 18 07, e-mail: info@radozamok.com.ua, http://www.radozamok.com.ua, координати навігатора.

 

 

Коростишів - Новоград-Волинський

 

Житомир (284 тис. жит., 2010 р.50°15′16″ пн. ш., 28°39′28″ сх. д.). Дата заснування 884 р., яка подається в довідниках та інших виданнях, не має жодного підтвердження в джерелах, перша згадка про місто – 1392 р., магдебурзьке право – з 1444 р. У 1569-179З рр. – центр повіту Київського воєводства, у 1793-1797 рр. у складі Волинського намісництва, у 1797-1924 рр. – центр Житомирського повіту Волинської губернії, у 1804-1924 рр. – центр Волинської губернії.  У 1925-1930 рр. – центр Житомирського округу, у 1932-1937 рр. – центр Житомирського району Київської області, з 1937 р. – центр Житомирської області. 

 

На оглядини історичного центру Житомира, хоча його історико-культурні об’єкти відносяться до останнього етапу функціонування шляху Via Regia, варто виділити декілька годин. Неподалік від центру міста – Соборної площі – розташований відновлений семінарський костел св. Яна з Дуклі (вул. Київська, 4). При храмі діє бернардинський монастир. Кафедральний костел св. Софії  (Замкова пл., 2) теж знаходиться в самому центрі старого Житомира — але з протилежного боку Соборної площі. Поруч, в ошатному блакитно-білому палаці єпископа — краєзнавчий музей (10.00 – 17.00, вихідні дні: субота, понеділок, майдан Замковий, 1, тел./факс: +38 0412 47-49-24, 47-49-22, e-mail: kraymuz_zt@ukr.net, http:// kraymuz.zt.ua). Софійський костел було збудованo в 1737-1751 рр. у двох стилях: пізнього ренесансу та бароко. Висота дзвіниці — понад 26 м. Один із пілонів прикрашає барельєфний портрет видатного піаніста і композитора Ю. Зарембського. В сусідній з костелом Воздвиженській церкві діє музей природи (вул. Кафедральна, 18,  тел. +38 0412 47-26-04, факс +38 0412 47-49-22).

З Соборної площі помітні й куполи православного Преображенського кафедрального собору (1866-1874 рр., пл. Перемоги, 12/14). Кафедральних соборів у Житомирі відразу два: ще один,  Михайлівський, з масивними синіми верхами, розташований по вул. Київській, 18. Храм зведено на кошти купця Михайла Хаботіна у ХІХ ст. Символ Житомира — цегляна водонапірна вежа (1897 р., вул. Пушкінська, 24), розташована неподалік філармонії та міського парку з оглядовим «чортовим колесом». Цікавою є цивільна забудова ХІХ ст. в кварталах навколо водонапірної вежі.

Скромна ампірна двоповерхова кам’яниця з сандриками над вікнами — колишня житомирська ратуша (магістрат, XVIII ст., вул. Кафедральна. 3). Споруда сильно постраждала у Другу світову війну і була відновлена у 1951 р.

У самому центрі міста розташований готель "Житомир": 50°15'27.72''N, 28°39'37.44''E, пл. Перемоги, 6, тел.+38 0412 22-86-93, +38 0412 22-87-71, е-mail: hotel_zt@ukr.net, http://hotel-zhytomyr.com.  

Неподалік від центра Житомира в спальному районі є міні-готель «Домашній готель», що знаходиться біля ріки Тетерєв: 50°14'36.02''N, 28°38'4.24''E, пров. Піонерських таборів, 4, +38 097 228-27-56, +38 063 897-96-51, e-mail: hotelzt@mail.ru, http://hotelzt.at.ua.

 

Новоград-Волинський (56,3 тис. жит., 2010 р., 50°35′00″ пн. ш., 27°37′13″ сх. д. ). Літописний Звягель,  перейменований у 1795 р. Перша згадка у 1257 р. Один з найдавніших пунктів на шляху Vіа Regia. У 1648-1649 рр. – центр Звягільського козацького полку, у 1649-1667 рр. – сотенне місто Київського полку. У 1797-1804 рр. – центр Волинської губернії, у 1804-1924 рр. – повітовий центр Волинської губернії. З 1937 р. – районний центр Житомирської області. Місто обласного значення.

 

Новоград-Волинський так довго був Звягелем, що, здається, й дотепер до нової назви не звик. У 1502 р. Звягель отримав в дарунок князь Костянтин Острозькийі вже у 1507 р. побудував у Звягелі замок. Той більше століття охороняв місто від кочівників, та не витримав напору козацьких загонів в 1648 р. Зараз від колишньої твердині лишилися лише фрагменти фундаментів та стін. Вже за незалежної України на замчищі була надбудована вежа, яка нагадує іграшкові фортеці на дитячих майданчиках. Орієнтир для пошуку старих каменів і нових стін: будинок культури. "Замок" розташований відразу за ним. 

Славу місту принесла тендітна, хвора на сухоти Лариса Косач-Квітка, що народилася у місті в 1871 р. і увійшла до української літератури під іменем Лесі Українки. У будинку Косачів, де Лариса мешкала до восьми років, зараз діє літературно-меморіальний музей. Біля рідного порога назавжди присіла відпочити Леся Українка — вже у вигляді пам’ятника (вул. Соборності, 76/2, тел. +38 04141 5-21-80, 50°35'27.6''N, 27°37'50.52''E, працює з 9 до 18 год., крім неділі та понеділка). 

У 1850-х рр. через місто пролягло Києво-Брестське шосе. З тих часів зберігся станційний будиночок неподалік від автостанції.  На початку ХХ ст. в місті оселилася невелика німецька діаспора. Збереглися будинки тих часів, серед яких будинок священика (1904 р.) по вул. Соборній, пивзавод (1908 р.), земська лікарня (1900 р.), водяний млин. 

 

 

 

Новоград-Волинський – Корець – Гоща - Острог

 

Невдовзі траса перетне кордон Житомирщини і Рівненщини — і попереду з’явиться Корець. 

Корець (8,6 тис. жит., 2010 р., 50°37′02″ пн. ш., 27°09′39″ сх. д.,).  Вперше згаданий у 1150 р. як Корчеськ. Важливий центр на шляху Vіа Regia. Столиця Корецького удільного князівства (бл.1434–1569 рр.) і володінь князів Корецьких (до 1651 р.). Волосний центр Новоград-Волинського повіту Волинської губернії (1804-1924 рр.). Районний центр Рівненської області у 1940-1962 рр. і з 1966 р. 

 

Розібратися з орієнтацією у місті просто: праворуч православний жіночий Троїцький монастир (вул. Київська, 56, тел. +38 03651 2-15-55). Монахині і в наші дні займаються золотошвейним ремеслом Обійдіть храм навколо — позаду встановлено скромний пам’ятник на могилі Анни Андро (Оленіної, 1808-1880 рр.), якій Олександр Пушкін написав «Я вас любил, любовь еще, быть может...». Муза поета на схилі життя прийняла постриг у Корецькому монастирі.

Праворуч — ще один будиночок ямської станції. Схожі неоготичні вікна ми вже бачили у Новограді-Волинському (таких станцій дорогою з Києва можна нарахувати чимало).

Залишилося оглянути рештки цегляного замку князів Корецьких (XV-XVIII ст.) над річкою Корчик, та костел св. Антонія (1533 р.) — вони знаходяться ліворуч від дороги. 

В околицях знаходяться села Харалуг та Залізниця, де виготовлялися згадані у “Слові о полку Ігоревім” мечі харалужні – єдині в Центрально-Східній Європі мечі з місцевої болотної руди.

Покидаємо Корець та через 35 км по трасі Е 40 повертаємо ліворуч до міста Гоща (5 тис. жит. 50°35′55″ пн. ш., 26°40′31″ сх. д.), яке увійшло до історії як місце перебування у 1603 р. Лжедмитрія І. Найдавніша пам’ятка містечка — мурована Михайлівська церква, зведена на кошти магната Адама Киселя у XVII ст. (вул. Шевченка). У північній частині міського парку зберігся палац-шале Валевських (ХІХ ст., зараз бібліотека). Марія Валевська була коханкою Наполеона Бонапарта у 1809-1812 рр.

 

Далі нас чекає недовга мандрівка трасою Т 1807 на південь області, у старовинний райцентр Острог. 

Острог (14,8 тис. жит., 2010 р., 50°19′44″ пн. ш., 26°30′51″ сх. д.). Вперше згадане під 1100 р. Столиця удільного Острозького князівства (до 1340–1569 рр.). Центр Острозького району (з 1940 р.), місто обласного значення (з 1995 р.). Один з давніх і важливих центрів на шляху Vіа Regia. У 1576 р. тут було засновано першу академію у Східній Європі.

Острог — значний просвітницький центр в XVI-XVII ст., чия історія тісно переплелася з біографіями князів Острозьких, Івана Федорова (саме тут друкар випустив свій шедевр, «Острозьку Біблію»), гордої красуні Галишки Острозької. Чисельні пам’ятки архітектури міста з 1981 року об’єднані в Державний історико-культурний заповідник (вул.Академічна, 3, тел./факс:+38 03654 2-26-56, e-mail:  dikzo@ukr.net). Шукати їх довго не доведеться: у центрі міста, поруч з готелем, серед зелені парку — величний Успенський костел (XV-XIX ст., вул. Князів Острозьких, 50°19'40.26''N, 26°31'16.32''E), а трохи далі — Замок князів Острозьких (XIV-XIX, вул. Замкова, 5), перлина давньоруського фортифікаційного мистецтва на невисокій Судовій горі. Масивна «Вежа Мурована» прихистила у своїх дев’яти залах краєзнавчий музей (вул.  Академічна, 5, тел. +38 03654 2-25-93), а поруч — ошатна кругла Нова башта (XVI ст.). На замковому дитинці стоїть Богоявленський собор (1521 р.) з дзвіницею (1905 р.).  Неподалік від готелю знаходиться також Луцька башта (XVI ст., вул. Чорновола, 5, тел. +38 03654 2–32-71), зараз музей книги та друкарства. В значно гіршому стані Татарська башта (XVI ст.), колишній головний в’їзд у місто. В колишніх іудейських кварталах стоїть напівзруйнована Велика синагога.    

За 4 км. від Острога в с. Межиріч розташований Троїцький оборонний монастир (XV-XVII ст.). Один з найгарніших та найцікавіших оборонних комплексів країни. За 12 км. від міста в с. Новомалин (50°17′53″ пн. ш., 26°21′59″ сх. д. ) збереглися рештки замку (XIV-XIX ст.).

Для відпочинку та куштування страв української кухні, пропонуємо скористатися запрошенням власників садиб с. Бадівка Острозького району: «У Галини» (вул. Механізаторів, 8, тел. +38 067 437 86 83) та «Марійчина садиба» (вул. Вознюка, 53, тел.+38 096 329 48 38).

На нашому шляху Дермань, яка вперше згадана у 1322 р., з 1499 р. згадується Дерманський монастир (на урочищі замочок – рештки його укріплень), маєтком якого у 1575-1576 рр. управляв першодрукар Іван Федоров. У монастирі у 1602-1605 рр. працювала друкарня, якою керував Дем’ян Наливайко, брат Северина Наливайка. У 1833 р. в монастирі було відкрито Дерманське духовне училище, яке діяло до 1919 р.  Тут народилися відомий письменник-прозаїк Улас Самчук (1905-1987 рр.), поет і перекладач Борис Тен (Микола Хомичевський) (1897-1983 рр.), історик Гурій Бухало (1932-2008 рр.).   

Але якщо ви мрієте поринути в атмосферу минувшини і прагнете бодай один день пожити в старовинному селі, вирушайте до ремісничого хутора “Плугаки”: 50° 23' пн. ш., 26° 13' сх. д., вул. Тиха, 74, тел. +38 03652 2-23-39, +38 098 468 55 44, e-mail: weha@mail.ru, що в селі Дермань Здолбунівського району. Тут ви не просто будете  глядачами, а й станете учасниками неповторного дійства, сповненого  таємницями, давніми віруваннями та переконаннями наших предків. Ремісничий хутір «Плугаки» функціонує в режимі реальності: усе, що представлене на хуторі діюче. Головними об’єктами ремісничого хутора є: зрубна хата, плетена клуня, хлів-кам’яниця, дерев’яна майстерня тесляра, діюча пасіка, фітосад (аптечний город) з унікальною колекцією лікарських та рідкісних рослин.

 

 

Острог – Здолбунів – Рівне - Олика

 

Нарешті — обласний центр, місто Рівне.

Рівне (249 тис. жит., 2010 р., 50°37′11″ пн. ш., 26°15′5″ сх. д.). Перша згадка у 1283 р., яка приводиться у довідниках, більш ніж сумнівна, перша достовірна згадка – 1434, магдебурзьке право – з 1492 р. Столиця удільного Рівненського князівства (1479-1511 рр.). Важливий центр на шляху Vіа Regia. За люстрацією 1629 р. мало 3 тис. мешканців. Повітовий центр Волинського намісництва у 1793-1797 рр. і Волинської губернії у 1797-1924 рр. Тимчасова столиця УНР (1919 р.). З 1939 р. – центр Рівненської області. 

 Місто зовсім не багате на архітектурні цікавинки, у тому числі на об’єкти Via Regia. Рештки замку княгині Марії Несвіцької (1481 р.) не збереглися. Замок-палац князя Станіслава Любомирського (1738 р.), у 1921 р. згорів, пам’ятка зруйнована. Серед цікавих хіба що Будинок органної музики, а в минулому — неоготичний костел св. Антонія (1899 р.) по вул. Соборній. Проте в Рівному є кілька цікавих кам’яниць епохи Сецесії, працює декілька театрів та музеїв, зокрема, Рівненський обласний краєзнавчий музей (вул. Драгоманова, 19, телфакс +38 0362 26-75-80, e-mail: rivnemuseum@ukr.net,  http://www oblmus.ucoz.ua). Два музеї — Уласа Самчука та бурштину — розташовані у рівненському будинку вчених (вул. Симона Петлюри, 17, тел./факс +38 0362 2614 54). 

 

На об’їзній трасі на відстані 3 км від Рівного знаходиться готельно-ресторанний комплекс «Айвенго». Гості можуть насолодитися стравами української та європейської кухні в ресторані готелю, що розміщений в залі, оформленому в дусі середньовіччя: 50°58′51″ ш., 26°32′09″ д., Рівненський район, с.Колоденка, вул. Зелена, 53, тел/факс +38 0362 20-89-52, +38 050 662 74 62, e-mail: aivengo@mail.rv.ua, http://www.aivengo.org.

Раді зустрічам і в садибі «Під вербою та калиною», до якої можна доїхати по дорозі Р 05 (13 км від м.Рівне): Рівненський район с. Забороль, вул Вербова,17, тел. +38 0362 20-10-42, +38 097 459-36-19, е-mail: valentyna_sl@ukr.net.

У самому центрі м. Рівне розташувався готель «Мир» - еталон європейської якості та вишуканості:вул. Міцкевича, 32, тел. +38 0362 22 13 35, +38 067-334-88-09, hotel-mirrovno@rambler.ru, http://mir-hotel.com.

На околиці Рівного розташований готельно-ресторанний комплекс «Околиця», інтер'єр ресторану якого відрізняється незвичним, але дуже гармонійним поєднанням елементів сучасного декору та фольклорних речей: вул. Млинівська, 3, тел.:+38 067 360-17-17, +38 03622 5-40-22, okolitsia@ukr.net, http://okolitsia.com.

З Рівного вирушаємо на північний захід дорогою Н 22. Наша мета — Клевань.

 

Клевань (8 тис. жит., 2010 р., 50°44′45″ пн. ш., 26°00′47″ сх. д). Перша згадка у 1458 р. Столиця Клеванського князівства – уділу Чорторийського князівства (бл.1460-1569 рр.). Важливий центр на шляху Vіа Regia.  

Клевань існувала вже в ХІІ ст., але називалася тоді Коливань. Самою природою підказане місце - високі правобережні пагорби Стубли - було дуже зручним для укріплення. На одному з прибережних мисів, який називають Городище, князь Федір Чарторийський відбудував замок, оточив його глибоким ровом, який наповнювався водою Стубли, і міцними кам'яними стінами. Вежі замку непогано збереглися, хоча загалом напівзруйнована твердиня справляє досить гнітюче враження. Фортечні стіни в деяких місцях досягали товщини 3,8 м. Через глибокий рів був перекинутий чотириарковий міст на міцних опорах. Цікаво, що міст прикрашали фрески, залишки яких ще було видно на початку ХХ ст. У 1632 р. замок віддали єзуїтам, які влаштували тут свою колегію. В 1773 р., коли місцевість відійшла до Австрії, замок довго стояв пусткою, аж поки князь Костянтин Чарторийський не перебудував замок в 1817 р. під гімназію. Східна стіна була розібрана, а на її місці з'явилися два флігелі, де і розмістилося училище. У 1915 р. під час воєнних дій замок пошкоджено. В радянський час тут знаходилися лікувальні установи. На вул. Міцкевича знаходиться ранньобароковий Благовіщенський костел з дзвіницею 1630 р., який непогано видно з траси. У самому центрі Клевані, поблизу давнього городища, збереглася класицистична  церква Різдва 1777 р. (вул. Госпітальна). Поруч - скромна непримітна дзвіниця на два яруси (1844 р.).  

Вічна суперниця Клевані, Олика, ховається від магістралей в стороні. До містечка веде дорога, викладена бруківкою шестикутної форми ще в часи князів Радзивілів, давніх власників Олики. Це вже Волинська область.

 

Олика (3,3 тис. жит., 2010 р., 50°43′14″ пн. ш., 25°49′00″ сх. д. ). Вперше згадана у 1149 р., магдебурзьке право з 1564 р. Центр уділу князів Радзівілів (1547-1797 рр.).

Польський "Tygodnik Ilustriwany" у 1856 р. захоплено описував в'їзд до міста з боку Рівного: "...чудові костел, замок та ратуша, білесенька церква, скрізь охайні, прикрашені садками будиночки міщан, сріблясті поверхні спокійно куняючих ставків, горбки, а поміж ними звивисті річечки прегарний творять вид". Нехай сьогодні в місті й не збереглася описана ратуша, а будинки новітніх міщан не завжди тішать око охайністю, подивитись в Олиці є на що. Але варто бути готовим: замок Радзивілів (1558 р.) зараз є корпусом Волинської психіатричної лікарні №2. Туристів на подвір'я пускають охоче, тож можна оглянути триповерховий палац та інші фортечні споруди. Збереглась і брама, і два з чотирьох бастіонів твердині. 

Зовсім поруч з все ще помітними ровами та валами замку - величний Свято-Троїцький костел, збудований у 1635-1640 рр. за проектом відомих архітекторів Бенедетто Моллі та Джованні Маліверна. Храм пишно декоровано скульптурами святих (Войцеха, Станіслава, Петра і Павла) та різьбою у виконанні львівського скульптора Мельхіора Ампелі. В'їзд в Олику все ще стереже прикрашена цегляними орнаментами Луцька брама - єдиний збережений фрагмент колись потужних міських укріплень. Неподалік від неї — барокова Стрітенська церква (1784 р.). На старому цвинтарі, серед старих магнатських могил, дрімає костел Петра і Павла з 1460 р., переданий свого часу Миколою Радзівілом Чорним кальвіністам (це найстаріший мурований римо-католицький храм Волині). 

Продовжуємо мандрівку до Луцька. 

 

Олика – Луцьк - Дубно

 

            Луцьк (209 тис. жит., 2010 р., 50°44′52″ пн. ш. 25°19′28″ сх. д. ). Вперше згаданий у 1085 р., магдебурзьке право з 1432 р. Напевно столиця князівства лучан (в ІХ-Х ст.). Столиця удільного князівства (1079–1452 рр., з перервами). Центр Волинського воєводства і Луцького повіту (1659-1793 рр.), центр повіту Волинського намісництва і Волинської губернії (1793-1918 рр.), з 1939 р. – центр Волинської області. Один з головних центрів шляху Vіа Regia у ХІ-XVIII ст.  

Луцьк — місто затишне, спокійне і тихе. Головна пам'ятка і гордість міста - Верхній замок, або Замок Любарта (XIV ст.),  (50°44′20″ пн. ш. 25°19′23″ сх. д, вул. Кафедральна, 1а, тел.:+38 0332 723-432, http://lutckzam.do.am, е-mail: zamok.lutsk@rambler.ru), названий по імені свого засновника і будівельника. У 1340-1384 роках князь Любарт Гедиминович почав зводити в закруті (російською - излучение, звідси, кажуть, і ім'я міста) ріки Стир оборонну фортецю. Тут помітно, як готику змінив ренесанс: завершено будівництво замка було аж у 1542 році. Три вежі, три сестри, навіки зв'язані міцними обіймами стін: Владича, Любартова, Стирова. У Владичій - арсенал і унікальна колекція дзвонів, діюча дзвіниця. У Любартовій - виставка будівельної кераміки. Тільки надщерблені часом камені фундаменту вказують на місце, де був палац, у якому жили, правили, задумували походи і битви луцькі князі. Більше повезло Шляхетському будинку (1789 р.) і палацові єпископа (1814 р.): стоять, приймають у своїх залах гостей міста. Крім Верхнього, у середньовічному Лучеську існував ще один, Окольний замок. До наших днів від старого форту дожила єдина вежа Чарторийських, яку досить важко знайти серед будинків щільно забудованого приватного сектора вулиці Драгоманова.

Місто, що стояло на перетині торгових шляхів, було толерантним до усіх своїх жителів. Комплекс ренесансного Кафедрального костелу св. Петра і Павла з монастирем єзуїтів (1639 р., вул. Кафедральна, 6) з цікавими багатопорівневими підземеллями спокійно сусідить з витонченою лютеранською кірхою (вул. Лютеранська, 1): у місті на початку ХХ століття жили німці-колоністи. Резиденція волинського єпископа розташована неподалік (вул. Кафедральна, 17) у кам’яниці 1545-1552 рр. Центр Луцька прикрашають Покровськa церквa (XVст., вул. Данила Галицького, 12) і Свято-Троїцький кафедральний собор (1752-1755 рр.). Храмів у місті було багато: у монастирі бригiдок (1624 р., вул. Кафедральна, 16) розмістилося музичне училище, за адресою Кафедральна, 19 — ще один монастир, шариток, у середньовічній оборонній синагозі  (1626-1629 рр., вул. Данила Галицького, 33) — спортзал, у заснованому ще в 1390 році домініканському монастирі (вул. Драгоманова) — будинок творчості. У монастирі тринітаріїв (1729 р., вул. Лесі Українки) зараз військовий шпиталь.

У Волинському краєзнавчому музеї  (вул. Шопена, 20) висвітлюється вся історія тисячолітнього міста. Художній музей у Високому Замку зберігає розкішну колекцію магнатів Радзивiллiв з маєтку в  Олиці. Тут і "Святий Ієронім" великого іспанця Х.Рiбери, і славні італійці А.Маньяско і Ф.Лондоніо, колега Рубенса Ф.Снейдерс, прославлений польський майстер В.Коссак, не потребуючий реклами І.Айвазовський. На майдані Ринок з 1845 р. діє аптека — зараз це аптека-музей (вул. Драгоманова, 11). Музей волинської ікони (вул. Ярощука, 5, тел.: +38 0332 243-412, +38 063 775 13 16, e-mail: mvolik@rambler.ru, http://www.volyn-ikona.at.ua) ознайомить з найціннішими зразками сакрального живопису. Хочеться авангарду? Арт-галерея "Крайня хата" на луцькому "Арбаті " - вул. Лесі Українки - пропонує роботи сучасних художників. 

Готель «Околиця»зручно розмістився по вулиці Рівненській, 154 на виїзді із міста, безпосередньо біля траси Луцьк – Рівне – Київ: +38 0332-25-52-98, +38 0332-75-02-86, e-mail: okolica.lutsk@gmail.com, http://www.okolyca.com.ua.

Готельний комплекс «Світязь» знаходиться у парковій зоні центральної частини міста, недалеко  від Замку Любарта: вул. Набережна, 4, тел.: +38-03322 4-41-72, +38-03322 4-55-11, +38-03322 4-90-00, e-mail: hotelsvitjaz@rambler.ru,  http://shotel.lutsk.ua.  

В 5 км від Луцька знаходиться садиба «Сакура»: Ківерцівський район, с.Кульчин, вул. Гвардійська,57, тел. +38 066 87 87 875.

 

Дубно - Броди

 

Якщо ж з Луцька продовжити шлях по М 19, дорога приведе в оспіване Миколою Гоголем Дубно. Ім’я гоголівського героя Тараса Бульби носить щорічний рок-фестиваль, що проходить у місті.

Дубно (39 тис. жит., 2010 р., 50°23′35″ пн. ш., 25°44′06″ сх. д. ). Вперше згадане у 1100 р., магдебурзьке право з 1498 р. Було одним з важливих центрів на шляху Vіа Regia. Повітовий центр Волинського намісництва і Волинської губернії (1795-1924 рр.), районний центр Рівненської області (з 1939 р.), місто обласного значення (з 1977 р.). 

 

Головна пам’ятка Дубно — звичайно ж, замок князів Острозьких (1492 р.). І шведський король Карл ХІІ, і його супротивник Петро І були здивовані міццю дубенських фортифікацій. Твердиню за всю її історію жоден ворог не зумів взяти наступом. Комплекс складається з надбрамного корпусу, палацу магнатів Любомирських (в інтер’єрах збереглася давня ліпнина), бастіонів з маленькою башточкою «Беаткою» та казарми. Діє музей, сувенірна крамничка та кафе.

Серед найважливіших — масивна  Луцька брама (XV-XVI ст., вул. Галицького, 68). У центрі міста стоїть колишній бернардинський костел (XVII ст.)., зараз Миколаївська церква. Збереглися також Свято-Преображенська церква (XVIII ст.), синагога (XVI-XVII ст.), кармелітський монастир (XVIII ст.), Георгіївська церква (XVIII ст.), Іллінська церква (поч. ХХ ст.).

Архітектурні пам’ятки міста об’єднані в створений в 1993 р. Державний історико-культурний заповідник: 50° 25'78" пн.ш., 25° 45'26" сх.д., вул.Замкова, 7а, тел.+38-03656-42401, +38-03656-41230,  +38 096 983 30 29, +38 099 953 94 90, e-mail: zapovidnyk@meta.ua; www.dubno-museum.do.am. Працює з 8⁰⁰ до 19⁰⁰ (літній період), з 8⁰⁰ до 17⁰⁰ (зимовий період).

За декілька кілометрів на південь від міста, трохи осторонь села Тараканів, в мальовничій місцевості над Іквою, серед лісу, на пагорбі дивує відвідувачів масивний Тараканівський форт (Нова Дубенська фортеця, кінець ХІХ ст.). Зайти туди без провідників досить важко.

Хоча ця споруда не відноситься до часів Via Regia, але радимо ознайомитися з нею.  

У центрі міста розташований готель і ресторан під однією назвою «Дубно»:вул. Д.Галицького, 9, тел. +38 03656 4-10-86, +38 03656 4-18-02, +38 03656 4-18-81.

На трасі Київ-Чоп у Дубенському районі знаходиться мотель «Зодіак»: с. Тараканів, вул. Львівська, 146, тел. +38 03656 51-3-31.

 

Броди (23 тис. жит., 2010 р., 50°04′41″ пн. ш., 25°09′15″ сх. д.). Перша згадка від 1084 р., магдебурзьке право – з 1584 р. Місто було одним із важливих центрів шляху Vіа Regia. Отримавши на початку ХІХ ст. торгові привілеї почало швидко розвиватися як один з ключових центрів російсько-австрійської торгівлі. У 1820 році у Бродах діяло 163 великих торгових підприємств, 36 обмінників грошей та 9 банків. Місто за рівнем торгового обороту вийшло на друге місце після Львова у королівстві Галіції і Лодомерії. Але у 1879 р. торгові привілеї були ліквідовані і місто Броди почало занепадати. З 1939 р. Броди – районний центр  Львівської області. 

 

Щоб побачити всі пам’ятки Бродів, потрібно попрямувати до центру міста.

Ринок — завжди головне місце райцентрів. У випадку з Бродами все так само — але ринок ще й слугує непоганим орієнтиром для пошуку п’ятикутної бастіонної фортеці (XVII ст., вул.Шкільна), обнесеної кільцем все ще потужних земляних валів. Рів навколо замку колись наповнювався водою, потрапити  у середину можна було або греблею, або через підйомний міст. 

Двоповерхова споруда на території фортеці — палац магнатів Потоцьких, котрі володіли Бродами з 1704 р. Зараз садиба виглядає дещо похмуро, але вона знала й яскравіші часи: гостювали у маєтку польські королі Владислав IV, Ян Казимір, Ян ІІІ Собєський, австрійський цісар Йосип ІІ. Деякі дослідники вважають, що дана фортеця розташована на території дитинця давньоруських часів.

Так само недалеко від ринку знаходиться ще одна оборонна споруда Бродів — мурована квадратова синагога у мавританському стилі (1742 р., вул. Гончарська, 12), зведена на місці більш давньої попередниці. Стан споруди не тішить.

Трохи піднімуть настрій, можливо, інші архітектурні родзинки міста: храм св. Юра (XVI-XVII ст., вул. Поштова, 11); оборонна церква Богородиці (1600 р., вул. І. Франка, 14); перебудований у греко-католицьку церкву ренесансний костел Воздвиження хреста (1594 р., вул. В. Стуса, 9). Цікавими є забудова вулиці Золотої та фахверковий годинниковий павільйон (його часом помилково приймають за ратушу) на Майдані Свободи, неподалік Празького банку (1911 р.). На околиці міста, біля стадіону, розташована дерев’яна Троїцька церква з дзвіницею (1726 р., вул. Великі Фільварки, 26). Бродівський історико-краєзнавчий музй розташований у будівлі колишнього повітового староства (Майдан Свободи, 5, тел.. +38 (03266) 421 13, bikm@ukr.net, Skype:museum_brody)..  

У Бродах недалеко від траси М-06/Е-40 на вул. 22 січня, 73-а знаходиться двоповерховий ресторан «Шалена шкварка»: 50°42 пн. ш., 25°99 сх. д., тел. +38 03266 4-32-17, +38 067 791 25 31,  +38 063 391 59 23, +38 097-798-71-44, e-mail: viola63@ukr.net, http://shalena-shkvarka.com.ua.

У центрі м. Броди розташований готель «Європа»: 50°42′ пн. ш., 25°99′ сх. д., вул. Юридика, 9, тел. +38 03266 2-60-35, +38 03266 2-70-35, e-mail: reception@europahotel.com.ua.

Виїжджаємо з Бродів по шляху Р 39 та через 17 км знаходимо у с. Лукаші садибу «Грабина», яка втілює найкращі традиції сільського зеленого туризму: чудова природа, чисте повітря, озеро, мальовничі краєвиди та історичні пам’ятки. Сучасний інтер’єр, комфортно організований побут та ввічливий персонал - все це створює атмосферу домашнього затишку. Сільська оселя ідеально підходить для зупинки під час прощі чи мандрівки історичними місцями. У сусідньому селі Підкамінь можна оглянути Домініканський монастир XVII - XVIII ст., церкву Параскеви П'ятниці - пам'ятку барокової архітектури, а також камінь-велетень. На захід від «Грабини» знаходиться Олеський замок - перлина оборонної архітектури Західної України.

Садиба «Грабина»: 49°58' пн.ш., 25° 18' сх.д., Бродівський район, с.Лукаші,  тел. +38 067 34 04 174, тел. +38 095 837 22 10. 

 

Броди – Підгірці - Олесько – Буськ

 

Після Бродів не пропустіть поворот ліворуч за селом Ясенів. Ми направляємося в село Підгірці до одного з найгарніших замкових комплексів України. 

 

Підгірці, раніше Пліснеськ (49°56′08″ пн. ш., 24°59′05″ сх. д.,) вперше згадане в 1187 р. у “Слові о полку Ігоревім”. Найбільший східнослов’янський центр на Правобережжі на стику басейнів Західного Бугу, Прип’яті та Дністра. Тут було відгалуження від волинського напрямку Vіа Regia на галицький.  

 

Зорієнтуватися у Підгірцях легко: при дорозі піднімається бароковий костел-усипальня з кам’яними святими на фасаді (1752-1763 рр.), напроти нього — дві фіґури на колонах та  продавці сувенірів. Варто звернути увагу на чорну димлену гаварецьку кераміку, але остерігайтеся підробок!

До Підгірського замку веде скромна залізна хвіртка. Не обминіть увагою довгу будівлю під фігурним дахом (вона праворуч) — це старовинний постоялий двір, де по дорозі у Верхівню, до майбутньої дружини Евеліни Ганської, зупинявся Оноре де Бальзак.

Розкішний палац у французькому стилі, оточений бастіонами, зводився у 1635-1640 рр. на замовлення великого коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського. Службові приміщення утворювали квадратний двір з терасою, пристосованою до оборони. З трьох боків палац оточений глибоким сухим ровом, з північного боку, зверненого до долини, він має гарну терасу з балюстрадою. До резиденції в‘їжджали через велику браму, щедро прикрашену різьбленням.  

У кілометрі на південь від Підгорецького замку, праворуч від траси на Золочів, лежить вражаюче городище літописного давньоруського міста Пліснеськ. Історію Пліснеська поділяють на слов'янський і давньоруський періоди. Давньослов’янське поселення зародилось у VII-VIII ст. До Х ст. слов’янське Пліснесько досягло найбільшого розвитку, займаючи площу до 300 гектарів і маючи устрій міста-держави. Його обвели декількома рядами дерев’яно-земляних укріплень. Загальна довжини валів Пліснеська становила біля 7 км. Тут збереглись вали та курганний могильник одного з найбільших на теренах України давньослов'янського докиївського періоду (VII-X ст.) та давньоруського поселення ХІ-ХІІІ ст., вірогідне місце народження київської княгині Ольги. Щоб побачити вали потрібно звернути за вказівником «Монастир» праворуч.

Підгірський замок: 49°56′35.16″ пн. ш., 24°59′00.64″ сх. д. Памятка археології Пліснеське городище - філія Львівської галереї мистецтв: с.Підгірці, тел. +38 067 929 31 60.

 

Повертаємося на львівську трасу і рухаємося в напрямку Львова, аж поки раптово, неначе із засідки на вас не вистрибнуть з кущів бронзові коні. Монумент кінноті Ковпака (1975р.) пильнує підступи до Олеського замку, який казковим маривом з'являється праворуч на одинокій горі.   

 

Олесько (2 тис. жит., 2010 р., 49°57′47″ пн. ш., 24°53′38″ сх. д.). Вперше згадане у 1327 р.

 

На відвідини Олесько варто виділити хоча б декілька годин: Олеський замок з чудовим музеєм та наповненим скульптурами парком, капуцинський монастир біля підніжжя замкової гори, костел та синагога у селищі, а є ще перебудована ратуша, греко-католицька церква.

До Олеського замку повертаємо у центрі селища (біля костелу св. Трійці) праворуч. Замок, який колись знаходився на  межі між Галичиною та Волинню, стоїть на самотній горі висотою близько 50 м. Навколо фортеці — парк, де з 1996 р. стоять роботи сучасних скульпторів.

Фортеця згадується в письмових джерелах від 1327 р. На час заснування замок являв собою муроване овальне за формою укріплення. Поступово укріплення перетворилося на магнатську резиденцію. Згодом тут було зведено надбрамну башту, каплицю, кілька корпусів помешкань, викопано й облаштовано колодязь. Форпост за своє життя настраждався: багаторазові напади татар, сильні пожежі, землетрус тощо. У 1970-ті роки з цілковитої руїни твердиня відроджена Героєм України Б. Г. Возницьким.

Нині збережений та реставрований Олеський замок, що в основному сформувався в XVI-XVIІІ ст. і увібрав архітектурно-пластичні мотиви стилістики ренесансу і бароко, складається з двох півовальних двоповерхових корпусів, мурованих з каменю та цегли, та замкового подвір'я з надбрамною баштою між ними. Сьогодні Олеський замок є філіалом Львівської галереї мистецтв. 

Олеський замок: 49°57'47" пн. ш. 24°53'38" сх. д., тел./факс: +38 03264 2-51-93.  Працює з  9-00 до 17-00 (в неділю з 11-00 до 16-30), вихідний – понеділок.

При замку працює стильний середньовічний ресторан «Гридниця»: тел. +38 067 671-13-03, +38 032 2423850, +38 03264 2-52-64, e-mail:yara@ua.fm, http://www.grydnycia.lviv.ua.

Біля костелу в центрі села розташоване кафе «Любар»:+38 03264 2-50-53, +38 098 074-20-20, е-mail: julia_hermanyuk@mail.ru.

 

Далі нас чекає Буськ (8,7 тис. жит., 2010 р., 49°58′06″ пн. ш., 24°36′30″ сх. д. ). Вперше згадане у 1097 р., магдебурзьке право з 1411 р. Центр князівства бужан (VII-X ст.), столиця удільного князівства (1151-1168 рр.), центр повіту Белзького воєводства (1462-1772 рр.), районний центр Львівської області з 1939 р.  На шляху Vіа Regia – один з найважливіших центрів.

 

Буськ — місто з великою кількістю пам'яток, переважна більшість котрих розташовані у центрі містечка: ратуша (найновіша в Україні - 1999 р., зведена на місці повітового суду), костел св. Станіслава (1768-1779 рр.), палац Мієрів та Бадені (1810 р., вул. Петрушевича, 12), синагога біля площі Ринок (1842-1843 рр.), де непогано зберігся інтер’єр, старовинний іудейський цвинтар-кіркут в передмісті Липибоки. А от дві старовинні дерев'яні церкви доведеться шукати у передмістях Буська: Довга Сторона  (Параскевська церква, 1708 р., вул Шашкевича, 56а) та Воляни (церква Св. Онуфрія з XVIII ст. розташована у кратері літописного городища).

В 1539-1641 рр. в місті працювала папірня — одна з перших в Галичині. Саме на буському папері Іван Федорів друкував свою "Острозьку Біблію" (1581 р.). 

У Буську можна зупинитися в готелі «Оксана»: 49° 58' пн.ш., 24° 37' сх.д., пр. Незалежності, 2, тел. +38  03264 2 12 37, +38 098 92 56 455, e-mail: pvtp.oksana@gmail.com.

 

Буськ - Львів

 

Ще 50 км і ми в`їзджаємо до Львова.

Львів (733 тис. жит., 2010 р.). Місто засноване між 1245-1256 рр., магдебурзьке право з 1356 р. (частина дослідників вважає, що грамота Казимира ІІІ була своєрідним підтвердженням права, наданого місту ще за Лева Даниловича у другій половині ХІІІ ст.). Столиця Галицько-Волинської держави (королівства Русі) (1269-1397 рр.). Центр автономної землі “королівство Русі” у складі королівства Польщі (1397-1434 рр.), Руського воєводства (1434-1772 рр.), королівства Галіції і Лодомерії у складі Австрії та Австро-Угорщини (1772-1918 рр.). Столиця Західно-Української народної республіки (1918-1919 рр.). Центр Львівського воєводства Польщі (1921-1939 рр.), Львівської області (з 1939 р.). Один з головних центрів на шляху Vіа Regia. Збереглися  пам’ятки архітектури XIV-XX ст.

 

Як стверджують дослідники у 1380 р. король Людовик Анжуйський, який тоді носив титул короля Угорщини, Польщі, Далмації, Русі і Володимириї, надав Львову складське право на східні товари, яке перетворило місто на один із головних центрів торгівлі Європи і Азії. Всі східні товари поставлялися на склад у Львів, де їх гуртом купляли місцеві купці та везли далі в Європу.

Будучи зацікавленим у притоці торгово-ремісничого населення, князь Лев, якого вважають засновником міста, стимулював переселення колоністів, приваблюючи їх різноманітними привілеями, в т. ч. наданням магдебурзького права і права будувати свої храми. Львів поступово стає головним центром на шляху Via Regia. 

У Львові збереглося декілька десятків пам’ятників архітектури національного значення,  найстаріші з них та ті, що відносяться до пізньої Via Regia, ми пропонуємо відвідати.

Це́рква Свято́го Микола́я — пам’ятка архітектури національного значення, один із найдавніших храмів Львова, знаходиться на вул. Б.Хмельницького, 28.

Храм збудований приблизно між 1264 і 1340 роками. Пам’ятка не зберегла свого первозданного вигляду. Об’ємно-планувальна композиція Миколаївської церкви зближує її з храмами Київської Русі, а також має аналоги в архітектурі південних слов’ян.Церква пов’язана також із традиціями балканської та вірменської архітектури. Будівля зведена на старому цвинтарищі, а це, в свою чергу, підтверджує існування на цьому місці давнішої, можливо, дерев’яної церкви. Із старовинних пам’яток мистецтва тут збереглися ікона Федора Тіронського (ХVII ст.) та ікона Богоматері, яка є цінним твором львівського малярства першої половини ХVII ст., за стилем близька до школи художника Федора Сеньковича.

Це́рква Свято́го Миколая: 49°50′50.64″ пн. ш., 24°01′44.32″ сх. д., тел. +38 032 235-82-74,  +38 032 222-68-40,  www.mykolaj.lviv.ua.

 

На цій же вул. Б.Хмельницького відвідуємо монастир і храм Св. Онуфрія, який  належить до найстаріших святинь Львова. В комплекс сучасного монастиря входять церква, келії монастиря і вежа-дзвіниця. За традицією на цьому місці стояв патрональний храм і монастир, закладений князем Левом Даниловичем, хресне ім’я якого було Онуфрій, а частину мощей Св. Онуфрія привезла на Русь з Візантії його бабуся княгиня Єфросинія-Анна, дочка імператора Ісаака ІІ Ангела.  У 1518 р. на кошти князя Костянтина Івановича Острозького на місці старої дерев'яної церкви почалося будівництво двох мурованих церков - Св. Онуфрія і Св. Трійці, що прилягали одна до одної, однак фактично були окремими храмами. Будівництво закінчилося у 1550 р. вже за князя Костянтина Костянтиновича Острозького, який у 1585 р. відновив тут монастир.

Первинна монастирська дзвіниця-брама була побудована в 1554 р., а в 1681 р. на ній зроблено дерев'яну надбудову. Відомо, що будівля мала оборонне значення і на ній було розміщено гармати. У 1820 р. збудовано нову дзвіницю, що збереглась донині.

При монастирі діяли школа, шпиталь, архів, бібліотека, музей. Монастир діяв до 1946 р., а потім був ліквідований. Приміщення обителі використовувались Музеєм етнографії, а в 1977 р. було відкрито музей  І. Федорова.   Відомо, що в 1573 р. в Онуфріївському монастирі знайшов притулок першодрукар Іван Федоров. У 1574 р. у монастирській друкарні вийшли первістки української друкованої книги "Апостол" та "Буквар".

У 1989 р. монастир повернено монахам Василіанського ордену УГКЦ, а музей перенесено до корпусу біля палацу Потоцьких, який нині має назву Музей мистецтва давньої української книги.

                Монастир і храм Св. Онуфрія: 49°50′57.83″ пн. ш., 24°01′43.74″ сх. д., вул. Б.Хмельницького, 36, тел. +38 097 25 40 790, +38 032 297 55 85, e-mail: osbm@sc.net.ua.

 

У центрі міста на площі Старий Ринок розташований один з найдревніших храмів Львова - Іоанна Хрестителя. Храм споруджено у 1250-х рр. (за іншими джерелами 1270 р.) князем Левом для дружини – Констанції – доньки угорського короля Бели IV, яка була католичкою. Дослідники сперечаються, який храм передував цій церкві – православний чи вірменський. 

Перша письмова згадка про храм датується 1371 роком, коли руський староста Ян надав костелу Св. Іоанна й монастирю Св. Василія при ньому село Годовицю біля Львова.

У 1800 році храм згорів і кілька разів відбудовувався. У 1886 році церкву радикально перебудували, при цьому споруда повністю втратила будь-які риси старовини і стала виглядати псевдороманською каплицею XIX сторіччя.

1989 року храм знову реставрували з метою надання споруді первісного вигляду: про неороманський стиль тепер нагадує лише фасад будівлі храму. У 1993 році в будівлі та на її подвір’ї організовано Музей найдавніших пам’яток Львова.

Храм Іоанна Хрестителя: 49°50′48.69″ пн. ш., 24°01′50.11″ сх. д., пл. Старий Ринок, вул. Ужгородська, 1, тел. +38 097 84 23 723, +38 067 59 66 558.

 

Храм Матері Божої Неустанної Помочі закладено німецькою общиною Львова. Вперше згадується у 1344 році. У XIV-XV ст. Львів оточено оборонним валом, а храм, що опинився за його межами, обнесено власним муром.

У 1888-1892 роках проведено перебудову за проектом Юліана Захаревича. Дерев'яне склепіння замінено на муроване, добудовано плебанію із невисокою вежею та власним окремим входом, огорожу від вулиці Сніжної. З 1988 року тут знаходився музей фотографії. Храм освячено як церкву Матері Божої Неустанної Помочі.

Храм Матері Божої Неустанної Помочі: 49°50′41.33″ пн. ш., 24°01′48.84″ сх. д. , вул. Сніжна, 2 (церква), вул.Замарстинівська, 225 (монастир), тел. +38 0322 231 63 57, +30 0322 260 03 74. 

 

Радимо відвідати наступні пам’ятки історії та архітектури міста, які відносяться як до давньої, так і до пізньої епохи функціонування мережі Via Regia.    

Латинський (кафедральний) собор. Закладений в кінці ХІV ст. за проектом Петра Штехера. Нині діючий кафедральний собор римо-католицької церкви.

Вірменський собор. Збудований у 1370-1390 рр. за проектом Доріна. У 1527 р. реконструйований у ренесансному стилі. У 1570 р. Петром Красовським збудована вежа-дзвіниця. Надгробна плита католикоса Стефана (1550-і рр.), рельєфи “Невірний Фома”, “Св. Софія з дочками” – кінця XVII ст., колона св. Христофора (1726). На початку ХХ ст. після реставрації купол оздобили мозаїкою за проектом Ю. Мегоффера, а інтер’єр розписав Я. Розен.

Площа Ринок витримана в ренесансному стилі, хоча нижні поверхи, які залишилися після пожежі Львова 1527 р, переважно готичні. 

Будинок Бандінелі, який у 1629 р. вдосконалив поштову справу у Львові (№ 2).

Знаменита “Чорна камениця” (№ 4), збудована 1588-1589 рр. Тепер у будинку історичний музей.

Палац Корнякта (№ 6) збудований 1570-1580 рр. Нині – історичний музей. Перлина палацу – італійський дворик.

Палац князів Любомирських (№ 10) бароково-рококовий, збудований на межі XVII-XVIII ст.

Будинок далматинського купця Антоніо Масарі (№ 14).

Найстаріший на площі будинок 1530-х рр. (№ 16).

Ренесансний палаццо роботи Павла Римлянина (№ 21).

Дім міського консула Вольфганга Шульца (№ 23) зі скульптурною групою “Хрещення” та постаттю Фортуни.

Друга будова історичного музею (№ 24), перебудована в стилі модерн на початку ХХ ст., споруда кінця XVI ст.

Скульптури-фонтани Нептуна, Амфітріди, Адоніса та Діани роботи Г.Вітвера (ХІХ ст.).

Ратуша в стилі бідермайєр, збудована у 1827-1835 рр.

Успенська церква.  Збудована у 1591-1629 рр. У дворі церкви – каплиця Трьох святителів (1578 р.) роботи Петра Красовського. Дерев’яна тридільна карпатська церква, різьблена в камені, – перлина української архітектури. 

Вежа Корнякта – дзвінниця церкви, збудована Петром з Барбони у 1568-1570 рр. Одна із знакових споруд центру Львова, яка формує його образ. У 1617 р. верх був відновленим після пожежі. В кінці XVIII ст. Петро Бебер реконструював його, увінчавши бароковим шоломом.

Каплиця Камп’янів  збудована у 1595-1619 р. при Латинському соборі в північно-італійському ренесансному стилі.   

Каплиця Боїмів, збудована у 1609-1617 рр. при Латинському соборі. Розкішне декоративне скульптурне оздоблення Ганаша Шульца, Андрія Бемера та Йоганна Пфістера. 

Бернардинський костел і монастир, збудований у 1600-1630 рр. Павлом Римлянином та Амвросієм Прихильним. Вежа костелу висотою 38 м. На подвір’ї криниця-ротонда (1620 р.). Збереглися оборонні мури, перебудовані у 1734 р.

Костел єзуїтів  збудований у 1610-1630 рр. за зразком храму дель Дезу у Римі роботи Віньоло та Джакомо де ла Порто під керівництвом зодчого Себастьяна Ламхіса.

Костел св. Магдалини поблизу  Львівської політехніки, збудований у 1615-1630 рр. Яном Годним та Альбертом Келаром, реконструйований 1784 р., шпильчасті вежі перебудовані у 1870 р. Тут розміщений органний зал.

Костел св. Лазаря, збудований на нинішній вул. Коперніка у 1620-1640 рр. Амвросієм Прихильним і Яковом Боні. Збереглася також міська криниця з вмурованими барельєфами на стіні монастирської огорожі.

Міський арсенал, споруджений у 1555 р. Збереглася частина міського рову. В арсеналі – музей середньовічної зброї, поруч можна сфотографуватися у лицарських латах та мундирах XVIII-XX ст. зі зброєю.

Королівський арсенал, збудований у 1639-1646 рр. Поруч пам’ятник Івану Федорову, навпроти – Порохова вежа (1560-і рр.) на т. з. Гетьманському валі, в ній розміщені Будинок архітектора та ресторан.

Арсенал Сенявських, збудований у 1639 р. поблизу костелу св. Магдалини генералом артилерії Павлом Гродзинським. Тепер кабінет мистецтва Наукової бібліотеки ім. В. Стефаника.

П’ятницька церква по вул. Б.Хмельницького,  збудована у 1643-1644 рр. на кошти молдовського госпордаря Василя Лупу. Знаменитий іконостас.

Костел св. Миколая (по вул. М. Грушевського біля старої будови університету середини ХІХ ст.), збудований у 1739-1745 рр. Францом Плацидою. Вівтар Шольц-Вольфовичів з чорного мармуру і ясного алебастру (1595 р.).

Домініканський костел у 1748-1764 рр. збудував Мартин Урбанік на місці давнього домініканського монастиря, заснованого тут згідно традиції у кінці ХІІІ ст. 

Кафедральний собор св. Юрія, збудований Бернардом Меретіні та Йосифом Пінзелем у 1746-1759 рр. на місці давнього монастиря і собору, відомого з ХІІІ ст.

         Національний музей імені Андрея Шептицького – один із  найвизначніших в Україні музейних осередків, скарбниця пам’яток національної культури та мистецтва світового рівня. Музей засновано 1905 року митрополитом Галицьким Андреєм Шептицьким. Сьогодні музей є одним із найпотужніших центрів збереження, вивчення та популяризації надбань української духовно-мистецької спадщини, фондові зібрання якого налічують понад 160 тис. од. зб.Музей володіє найповнішою та найчисленнішою в Україні та світі збіркою українського сакрального мистецтва ХІІ – ХVІІІ ст., яка різнобічно представляє художню культуру України.

У числі головних пам'яток Львова також Личаківський цвинтар, на якому поховані визначні діячі Львова ХІХ-ХХ ст., з великим числом мистецьких скульптурних надгробків. На цвинтарі військові поховання українських і польських воїнів, які загинули під час українсько-польської війни 1918-1919 рр.  Холм Слави  – військові поховання російських воїнів часів Першої світової війни та радянських воїнів часів Другої світової війни.

 

Комфортабельний готель „У Бюргера” розташований у самому центрi Львова у вiдреставрованiй  будiвлi – пам'ятнику архiтектури, що зведена у 1881 роцi: вул.I.Франка, 73, тел../факс +38 0322 76 12 51, +38 0322 75 49 54, +38 032 296 65 69, e-mail: info@burger.com.ua, http://www.burger.com.ua. 

У самому центрі міста Львова всього в декількох кроках від Львівського оперного театру розташований готель «Львів»: пр. Чорновола, 7, тел. +38032 242-32-70, +38 032 242-32-72, факс +38-032 272-86-51, e-mail: hotel_lviv@svitonline.com, http://hotel-lviv.com.ua.

У затишному куточку історичної частини Львова розташований готель «Ірена». Будинок щойно відновлено і відреставровано із збереженням архітектури та стилю «сецесія», характерного для кінця XIX ст.: вул. Стороженка 21, тел./факс +38 032 239-58-94, +38 032 239-51-74, +38 067 670-19-80, e-mail: reception@irenahotel.com.ua, www.irenahotel.com.ua.

Музей народної архітектури та побуту, в якому зібрані автентичні церкви та будови XVII-XIX ст. з предметами побуту та одягу: м.Львів, вул. Чернеча, тел +38 032 243 78 23, +38 032 247 18, 82, e-mail: museumlviv@gmail.com, www.skansen.lviv.ua 

 

Львів - Самбір

 

Ми продовжуємо нашу подорож історичними шляхами Via Regia. Нас чекає дорога на Самбір, яка сповнена цікавинок. Вже за 14 км від Львова розташований палац львівських архієпископів (1730 р.) посеред великого парку в містечку Оброшине (4 тис. жит., 49°47′07″ пн. ш., 23°52′07″ сх. д.). Зараз в палаці міститься Дослідний інститут землеробства. Можна також оглянути напівзруйнований костел та греко-католицьку церкву.

За 30 км на південний захід від Львова розташоване містечко Любінь Великий (6,7 тис. жит., 49°43′26″ пн. ш., 23°44′01″ сх. д.). Чимале курортне селище витяглося по команді «струнко!» вздовж траси. Гарно ж тут, але що так неприємно пахне?... А хто сказав, що цілюще має бути ще й ароматним? Не завжди. І Любінь про це багато знає.

У парку ліворуч від дороги, на території місцевого дитячого інтернату, оглядаємо палац баронів Бруницьких, зведений на місці давнього замку. Орієнтиром до палацу будуть дві греко-католицькі церкви при дорозі:  велетенська нова і маленька дерев’яна Миколаївська (1854 р.). А ще в Любені є цікавий римо-католицький костел – при дорозі, й шукати не треба. Виглядає як стародавній, а насправді, за архітектурними мірками, – юнак юнаком (1930-1932 рр.).

Далі по курсу Рудки (5,7 тис. жит., 49°39′10″ пн. ш., 23°29′13″ сх. д.). У центрі містечка, напроти автостанції, стоїть Ратуша (кін. ХІХ ст., пл. Відродження, 1-А — ратушу все ще використовують за призначенням: тут засідає міська рада), а трохи далі помітно гарний бароковий костел (1728 р.). У сусідньому з Рудками селі Вишня (стара назва Бенькова Вишня, 1,8 тис. жит., 49°40′36″ пн. ш., 23°28′59″ сх. д.) зберігся маєток видатного польського драматурга Алєксандра Фредра. Останні роки палац (1835 р.) відреставровано, в  комплексі створюється музей.

 

Нарешті, різнокольоровий Самбір (36,6 тис. жит., 2010 р., 49°31′20″ пн. ш., 23°11′49″ сх. д.). Перша згадка у 1241 р., магдебурзьке право з 1390 р. Одне з важливих торговельних міст на шляху Vіа Regia. З 1939 р. районний центр Львівської області. Місто обласного значення. 

 

Повз масивну споруду колишнього суду прямуємо до площі Ринок. Праворуч на пагорбі підноситься оборонний костел Івана Хрестителя (1530-1568 рр.). Маленька підказка: вхід до храму зараз здійснюється через західну сторону. Окраса площі — ратуша (XVII-ХІХ ст.). На її балкончик можна піднятися, для цього треба лише повідомити вахтеру ваше бажання побачити місто з висоти пташиного лету. Біля ратуші — зелений сквер з лавочками. На площі установлені пам’ятник Т. Шевченку та фіґура Богоматері. За квартал від Ринку — бернардинський костел(XVII ст.). Тут щосуботи об 11-30 проводяться концерти класичної музики. Стіна до стіни з костелом стоїть яскраво-блакитна церква Різдва (XVIII ст.). Християни вважають, що у храмі зберігаються мощі св. Валентина — того самого, про якого всі згадують 14 лютого. Якщо від площі Ринок рухатися на північ, вийдемо до ошатної будівлі, в якій зараз розташований музей «Бойківщина».

На площі Ринок, 4 стоїть готель «Імперіал»: пл. Ринок, 4, тел. +38 03236 20465, факс +38 03236 20581, +38 067 371 17 67, http://www.imperial.co.ua, поруч розташований «Рандеву», а на виїзді в бік Старого Самбора є мотель та готель при зоопарку «Білаки».    

На відстані 77 км від Самбору у затишному урочищі в передгір’ї Карпат між курортами Трускавець та Моршин розташована база відпочинку «Шепільська». Величезне озеро, два відкритих басейни, цілюще гірське джерело, смачна українська кухня, вишуканий бар-ресторан, комфортабельні номери, окремі котеджі, руська парна, фінська сауна, конференц-зал, спортивний комплекс, привітний персонал та високий рівень обслуговування зробить ваш відпочинок на Шепільській базі надзвичайно приємним та незабутнім.

Стрийський район, урочище Шепільське, с.Довголука, тел.+38 095 260 50 10, +38 03245 651-21,

e-mail: shepilska@rambler.ru , www.shepilska.com.ua 

 

 

Самбір – Старий Самбір - Добромиль - Нижанковичи

 

З Самбора дорога веде на захід, в карпатські передгір’я. Стара Сіль (1,2 тис. жит., 49°29′22″ пн. ш., 22°57′56″ сх. д. ) – надзвичайно цікаве село: тут можна оглянути Михайлівський костел (1660 р.), еклектичну віллу «Анна» (1911 р.), дерев’яні церкви св. Параскеви (1440 р.) та Воскресенську (1460 р.). В селі працює кафе «Мілленіум» (поруч з костелом).

Праворуч від дороги, десь за Стрв’яжем, пропливають села. Скелівка (колишнє місто Фельштин)  з оборонним костелом, Муроване (колишнє місто Ляшки Муровані) з бароковими храмами і рештками замку — ці місця увіковічнив у «Походженнях бравого вояка Швейка» Ярослав Гашек. Не дарма у Скелівці кам’яний Швейк салютує перехожим та туристам у центрі села.

Минаємо прикордонне містечко Хирів (4 тис. жит., 49°31′51″ пн. ш., 22°51′12″ сх. д.) — ще одне місце з роману Я.Гашека (карта походеньок Швейка нашими теренами висить поблизу хирівського залізничного вокзалу). В Хирові варто оглянути храми середмістя та величезний комплекс ієзуїтського конвікту (школи) на горі над Стрв’яжем (1880-і роки). Тут до 1914 р. виховувалися діти польської еліти, яка жила в пруській та російській частинах Польщі, де подібних закладів не було.  

 

Від Хирова вже зовсім поруч Добромиль (5 тис. жит., 2010 р., 49°34′14″ пн. ш., 22°47′22″ сх. д.). Перша згадка у 1374 р., магдебурзьке право – з 1566 р.).

 

Добромиль - наймістичніше місто українських Карпат. Про Добромиль останнім часов вийшло відразу два цікавих романи: «Тамдевін» Галини Вдовиченко та «Слуга з Добромиля»  Галини Пагутяк. В обох творах неодноразово згадується Добромильський замок, орлине гніздо магнатів Гербуртів (1584-1614 рр.). Порадимо добиратися до твердині не з міста, а з сусіднього села Тернава — так на кілька кілометрів ближче. Увага! В горах легко заблукати, тож не соромтесь запитувати дорогу. Біля підніжжя сусідньої з замком гори стоїть Василіанський монастир св. Онуфрія (1705-1751 рр.). У центрі самого міста на туристів чекають ратуша з бюстом Адама Міцкевича та Преображенський костел(XVI ст.).

 

Нарешті, кордон і останнє українське поселення. Нижанковичі (2 тис. жит., 2010 р., 49°40′49″ пн. ш., 22°48′21″ сх. д. ). Перша згадка у 1377 р., магдебурзьке право – з 1408 р.

 

Нижанковичі — своєрідний острів, тільки не в морях-океанах, а на крайньому заході України. До Львова звідси 127 км, до Перемишля лише 13. Польща - он вона, неозброєним оком видно. А до всієї решти України мешканцям селища треба перебиратися через маленьку річечку Вігор (Вяр) - народжена в Польщі, вона раптом забігає на кілька кілометрів на українську сторону кордону і знову тікає в Євросоюз.

Пам’ятки селища розташовані поруч, тому на оглядини багато часу не знадобиться. Спочатку буде Троїцький костел(XVIІ ст.), далі Ратуша (ХІХ ст.) - скромна одноповерхова споруда з флюгером-оленем на даху використовувалась як магістрат і пожежна частина до Другої світової, а в радянський час перетворилася на справжню комуналку з установ: і пожежники, і бригада швидкої допомоги, і дизель-електростанція, і аптека - все тут. У 1960-х рр. споруду переобладнали на гуртожиток місцевого ПТУ. Цінна пам'ятка селища - оборонна Троїцька церква з XVI ст. – стоїть неподалік колишнього магістрату.

У південній частині селища є старий іудейський кіркут (синагога не пережила ІІ світову), а одним з корпусів місцевого ПТУ слугує ошатний панський маєток початку ХХ ст.